Глава 73. Після поцілунку

Ярина розгублено завмерла з рюкзаком в руках та мимоволі озирнулась на касу за склом. А було багато варіантів, що вона могла робити в аптеці? Ярина, яка вже й сама сумнівалась в тому, що робила, знизала плечима та обережно припустила:

— Купила собі дещо?

Він не зводив з неї напруженого погляду:

— Що?

Вона заправила волосся за вухо та збентежено посміхнулась: 

— А тобі все так одразу й розкажи…

— Що ти приховуєш?

Спроба перевести все в жарт не спрацювала, і ситуація набула ще більш абсурдного вигляду. З іншого боку така дивна поведінка могла прояснити, чому такий надзвичайно красивий і турботливий Максим був самотнім на момент знайомства з Яриною… 

— Те, що не маю вдома запасу прокладок? — вона насупила брови й глянула на нього з-під лоба. — Минулий змило водоспадом з четвертого поверху. 

— Прокладок? — він спантеличено підняв брови та запустив руку у волосся. Максим прибрав задовгі пасма з обличчя та полегшено видихнув. — Я… Вибач.

Ярина зазирнула до відчужених очей:

— Щось не так?

Він втомлено хитнув головою й наморщив чоло:

— Все нормально.

— Ти впевнений? — вона скептично підняла брову. — Я вийшла з аптеки, а не квартири іншого чоловіка. Що б я могла там приховати? Та тут навіть стіни скляні, і крім фармацевта нікого немає.

Він глянув на двері головного входу, крізь які увійшов спочатку Сергій, а за ним й Костянтин.

— Пробач, будь ласка. У мене був важкий день, — Максим похмуро глянув на обличчя Ярини, а потім на рюкзак в її руках. — Я дуже втомився. 

Ярина насупилась. Кілька годин тому він приїжджав до неї з піцою і все було чудово. Щось сталося на роботі? Чи, можливо, саме вона зробила його день важчим?

— Якщо хочеш, можемо зустрітися іншим разом. А сьогодні відпочинеш.

— Ні, — він з образою підтиснув вуста, — я хочу відпочити та провести вечір з тобою.

Ярина в’яло кивнула. Доведеться увесь вечір дивитися на його невдоволене обличчя? Ніби у неї був легкий день. Ще й живіт почав нити від слабкого болю.

— Підеш до вбиральні? — Максим кивнув на її рюкзак.

— М? — вона підвела насуплені очі й задумливо озирнулась в пошуках дверей, що вели б до згаданого приміщення. — Та ні, не хочу. Хоча, може… Та ні, точно не хочу, — на обличчі відбився складний процес роздумування, через який відповідь змінювалась щосекунди. — А ми скоро будемо десь знову поблизу вбиральні?

— Якщо чесно, я вже не хочу кудись йти. Повечеряємо у мене?

Принаймні такий варіант розвитку подій передбачав наявність вбиральні. Якщо тільки сусіди згори не такі як в неї, і плитка не повідлітала, як в її квартирі два роки тому.

— Гаразд.

Ярина хотіла вдягнути рюкзак, але Максим м’яко забрав його та закинув на своє плече.

— Ходімо, — він взяв її за руку та повів до дверей. — Бувай, — коротко попрощався з Костянтином, сковзнув холодним поглядом по Сергію та витягнув Ярину на вулицю.

Якийсь час вони йшли мовчки. 

— Щось не так? — за п’ять хвилин Ярина не витримала напруженого мовчання та похмурого вигляду Максима. Важко насолоджуватися прогулянкою та роздивлятися архітектуру, коли супутник не виявляє приязності й навіть дихає якось не по-доброму.

Він скосив на неї похмурі очі й помітив як вона одразу знітилась під його поглядом.

— Все нормально. Просто на роботі проблеми. І голова болить.

Ярина нервово закусила губу й, помовчавши, обережно запитала:

— Я можу якось допомогти?

Максим здивовано підняв брови й ледь не розсміявся. За масштабами його проблем та її можливостей, ніби дитина пропонувала допомогу. 

— Ти така мила, — Максим посміхнувся та ніжно поцілував бліду долоню, яку стискав впродовж всього шляху. Ярина насупилась, оскільки для неї комплімент прозвучав більше як «ти така дурна». — Не хвилюйся. Я з усім розберуся. До речі, театральний сезон вже закривається, але я дивився афішу, і…

Настрій Максима покращився, а от Ярина спохмурніла. Проте за кілька хвилин вона відмахнулась від власного невдоволення, уважно слухала й кивала у відповідних моментах.

Коли Максим завів її на територію житлового комплексу з елітними багатоповерхівками, Ярина трохи розгубилась. Коли в холі першого поверху одного з будинків замість похмурого під'їзду з викрученими лампочками перед очима предстали колони як в музеї, вона почала почуватися незатишно. Але коли ліфт відвіз її на останній поверх, а вже у квартирі Максим кинув її рюкзак на м’яке сидіння біля входу та ледь не з порогу втиснув в стіну коридору й пристрасно почав цілувати, Ярина запідозрила, що її ввели в оману і що вечері не буде. Вона не очікувала такого приливу любові й не була до нього готова, тому змогла тільки незворушно стояти та власне просто не заважати цілувати її. 

Пристрасть — чудовий прояв почуттів. Але важко отримувати задоволення, коли в думках дивні й місцями трагічні події минулого дня та образ смачної вечері, якої ймовірно не буде.