Глава 69. Нове викрадення

З коридору долинув цокіт підборів. Ярина миттєво відлетіла від дверей кухні, зупинилась біля вікна й з удаваною серйозністю почала вивчати графіті на старій будівлі ЖЕКа. Вона раніше й не звертала уваги, скільки непристойних написів та малюнків з'явилось за останні роки. Які вандали.

Катерина обережно зазирнула до кухні:

— Я вже йтиму.

— Так, так, — Ярина знервовано підстрибнула на місці та обернулась. — Іду. 

Недовгий шлях від кухні до вхідних дверей вона роздивлялась Катерину та її рівне блискуче волосся. Ярина подумала, що і самій варто підстригтися. Вона спробувала згадати, коли востаннє була у перукаря. Майже одразу прийшло пояснення, чому не вдавалося красиво вкласти неслухняні патли на голові. Востаннє вона стриглась два роки тому в перукарні під домом. Поки жінка, до якої вона зазвичай ходила, не сказала, що її волосся зіпсувалось і його тепер важче стригти. Ярина, яка так і не зрозуміла, як їй виправити цю ситуацію, засмутилась та вирішила більше не тригерити перукарів своєю присутністю й відтоді лише самостійно підрізала чубчик та кінчики.

— Щось не так? — Катерина не могла й далі вдавати, що не помічає пронизливого погляду.

— Мм? — Ярина настільки заглибилась у власні думки, що не помітила, як пропалювала її очима.

— Слухай, — Катерина повністю розвернулась до неї та з силою стиснула ручку сумки, — мені дійсно шкода, що так вийшло. Це прикра помилка. Я не мала цього з тобою робити. 

Вона лише хотіла привернути увагу Сергія та домогтися, щоб він прийшов… сам. Після чотирьох місяців мовчання.

Ярина кілька разів кліпнула. Вона не одразу усвідомила, що мова йшла про викрадення.

— А, гаразд.

Катерина напружено пересмикнула плечима й насупилась:

— І, будь ласка, не дивись на мене так, — вона зробила паузу, — невідривно. Інакше вирішу, що подобаюсь тобі.

Сподівання, що Ярина почне заперечувати й врешті зніяковіє та опустить очі, не справдилися.

— Хіба ви можете комусь не подобатися? — вона лише підняла брови.

Ярина й сама не могла сказати, чи говорила серйозно, чи жартувала. Ну, викрала Катерина її один раз, з ким не буває. Сергій щодня життя та нерви псує, і нічого, спілкуються.

Нащо він тільки їй знадобився на показі?

Катерина розгублено кліпнула нарощеними віями. Вона звикла до компліментів. Але зазвичай їх робили пристаркуваті чоловіки, яким доводилось ввічливо відмовляти. 

Але ж не могла вона й справді подобатися Ярині після всього, що сталося? 

— Значить, подобаюсь? То може сходимо кудись? Удвох, — Катерина прийняла правила гри. Її підфарбовані вуста розпливлися у глузливій посмішці.

Ярина підозріло примружила очі. Їй важко було зрозуміти, чи з неї кепкують, чи ні. Але якщо подумати, як краще відповісти… Можна й погодитися, аби Катерина не думала, що змогла її збентежити. Але  треба це зробити так, щоб випадково не потрапити на побачення. Вони ж домовилися з Максимом не робити цього з іншими людьми.

Тому краще за все вдати, що вона не помітила глузування, та сказати правду. Це чомусь завжди лякало людей. 

— Ну… У мене грошей вистачить хіба що на каву, — хоч би тепер не заплакати через цю правду. — Зараз не найкращий фінансовий період. Але можу пригостити кавою з тістечком та захоплено дивитися впродовж зустрічі.

Катерина натягнуто посміхнулась та вхопилась за дверну ручку. Вона очікувала, що Ярина спробує відступити чи віджартуватися, а не сприйме її пропозицію буквально.  

— Може, іншим разом, — вона штовхнула двері та швидко зачинила їх за собою.

Ярина видихнула та повернулась до кімнати, де Сергій обшукував розкладене крісло. 

— Може, збігаєш за драбиною? — вона схрестила перед собою руки та втомлено похитала головою. — Ти без неї стельові плінтуси не перевіриш.

Та не встиг він уїдливо відповісти, як хтось кілька разів підряд нервово подзвонив у двері. Хоч би не Катерина передумала та вирішила піти з нею на каву.

Ярина приречено пішла відчиняти. Не квартира, а прохідний двір. Хоч і не зачиняйся зовсім.

До коридору влетів зблідлий Андрій у капцях. Ярина ще ніколи не бачила його в домашньому одязі за межами власної квартири. Навіть у дні, коли знайшли тіло у ванній та коли його забрала поліція, він не мав такий шокований та нажаханий вигляд. 

— Марія… Вона зникла. Я думаю, її викрали, — він розгублено дивився на Ярину. — Де Сергій?

Сергій, який чув все з кімнати, миттю вискочив до коридору.

— Кажи чітко, що сталося, — він схопив Андрія за передпліччя та вдивився в його очі.

— Я збирався на виставку. Ми домовилися, що я приїду за годину до початку. Вона телефонувала, просила заїхати до магазину. Коли я перетелефонував, щоб уточнити кілька пунктів у списку, вона вже не відповідала. До початку дві години, а вона кудись вийшла і не повернулась. До неї ніхто не може додзвонитися, телефонують мені… Її телефон поза зоною, а сумка залишилась у залі. Я зателефонував Стасу, все розповів, він сказав, що одразу поїде туди…