Глава 68. Гостя

Очі Максима здивовано розширилися:

— Що? — він не очікував на пропозицію розірвати стосунки через посереднє питання. — Ні! Я нічого такого не мав на увазі.

Ярина стиснула в руці серветку й продовжила вивчати його примруженим поглядом:

— А чому тоді ти це запитав?

— Я, — Максим розгублено кліпнув. — Я просто хотів дізнатися твою думку. Ми не так давно знайомі, я подумав…

— Що ми таки поспішили зі стосунками?

Кілька секунд він навіть не кліпав. Та що з нею не так? Чому кожне слово перекручувалось та тлумачилось найгіршим способом? Жодна жінка ще не йшла першою зі стосунків з ним! Хоча, й тривали вони не так довго… Але навіть за місяць тісного спілкування йому не вдавалося заробити стільки претензій, скільки тут за кілька хвилин!

— Чому ти так вороже сприймаєш моє бажання краще пізнати тебе?

Вона хитнула головою:

— Ти не запитав про мій улюблений колір, музику чи фільм. Ти запитав про зовнішність саме тоді, коли я об’єктивно маю не найкращий вигляд. Як це можна сприймати не як натяк?

Максим зробив глибокий вдих:

— Я ще раз повторюю, я нічого такого не мав на увазі. Який сенс починати стосунки і вже на наступний день намагатися переробити партнера?

— Не знаю, — Ярина шмигнула носом. — Для мене сенсу й у питанні про зовнішність не було.

Він вже й сам шкодував, що вирішив дізнатися про це напряму.

— А чому? Що не так з цим питанням, якщо це не натяк?

Вона підперла головою рукою та задумливо насупилась.

— Ну… Не знаю, — може й справді дарма набичилась? — Для короткострокових зустрічей, думаю, зовнішність справді важлива. А для довгострокових… Якщо люди адекватні, то мають розуміти, що всі старіють, всі змінюються. Будь-хто в будь-якому віці може захворіти або потрапити до якоїсь непередбачуваної ситуації, наприклад, пожежі. Або щось може підірватися, — Ярина зробила паузу, оскільки усвідомила, наскільки дивовижно те, що за останні тижні вона не отримала майже жодних ушкоджень. — І головною, зрештою, залишається сама людина, її характер, поведінка та бажання. 

Максим ледь помітно видихнув. Та не встигла Ярина почати вимагати від нього відповідь на його ж питання, коли на його телефоні спрацював будильник.

— Я маю вже йти, — він вимкнув сигнал та підвівся. — Але якщо маєш час ввечері, можемо знову побачитися. 

Вона здивовано глянула на нього. Раніше їй здавалося, що стосунки передбачають, що вони бачитимуться кілька разів на тиждень і те за її нав’язливого бажання.

— Тоді, може, забереш гавайську піцу з собою? — Ярина кивнула на коробку з м’ясною стравою та підвелась. Сирну, якої залишалась більша частина, вона не пропонувала. 

Максим заперечно хитнув головою та посміхнувся:

— Пригостиш свого брата. Того, який як і ти звинувачував мене у вбивстві.

Ярина ображено цокнула й закотила очі. Боже, треба менше спілкуватися з Сергієм. Здається, це вже заразно.

Максим швидко поцілував її та пішов до коридору. Вона пішла слідом, щоб провести його та зачинити двері. Перед тим, як піти він знову обійняв її. Минулого вечора через напруження після всього, що сталося, вона не звернула уваги, але в його обіймах було так тепло і спокійно. Ніби її загорнули та захистили від світу, який миттєво припинив існування.

Сергій повернувся близько третьої, коли Ярина вже перевдягнулась, причесалась та залила водою два ящики з холодильника у ванній. Попри те, що у Сергія ніколи не було хорошого настрою, цього разу його невдоволення зашкалювало. Коли Ярина впустила його, він перечепився через ґрунтовку та нецензурно вилаявся.

Вона відступила до стіни та тихо причинила двері:

— Щось сталося?

— Ніхто не хоче працювати. Нічого нового, — він п'ятою однієї ноги притримав задню частину черевиків,  скинув їх та пішов до кімнати, де одразу побачив дві коробки. Сергій примружився: — Ти замовила піцу?

— Максим заходив під час обіду. Пригощайся. 

— Нащо ти його впустила? — він різко розвернувся до неї обличчям. — Може, він хотів щось забрати? Чи навпаки підкинути?

— На відміну від тебе він прийшов та пішов без пакета. І так, де мої чашки? 

— В поліції на дактилоскопічній та ДНК експертизах. 

Ярина шоковано розкрила рота. Боже, та як вона могла повірити, що він реально хотів допомогти прибратися! 

— Ти взагалі знахабнів?

— Я взяв би свої чашки, але всі такі сумлінні, поставили їх в купу до мийки, що й не розібрати, де чия.

Його пояснення не заспокоїло почервонілу Ярину, яка зціпила зуби й стиснула кулаки. 

Сергій ніби й не помітив у її зіницях жагу до вбивства, відвернувся й пробурмотів: 

— Тепер усе перевіряти, чи не підкинув він якісь докази, документи чи жучків, — за мить стіл стояв у іншій частині кімнати, а ящики комода по черзі висувалися та скрупульозно перевірялися.

Ярина не хотіла спостерігати за цим актом параної та вийшла через іншу кімнату на балкон. Та не встигла вона оговтатися від чергового вибрику Сергія, коли пролунав дзвінок у двері.