Глава 64. Ганьба

Максим невдоволено зморщив носа. Хіба він не казав всім навколо, що не мав жодного стосунку до вбивства?

Двері під'їзду випустили Сергія та гучно грюкнули. Максим втомлено видихнув та покосився на Ярину:

— Він побіг до моєї машини?

— Схоже на те, — вона знизала плечима та невизначено хитнула головою.

Принаймні тепер після висновку Сергія не так страшно залишатися з Максимом наодинці. Шанси, що її вб'ють, неочікувано знизилися. Хоча, не варто забувати, що Максим — досі малознайомий чоловік, який за бажання міг би зробити з нею що завгодно. А вона й тихим голосом на допомогу не покличе, й слабкими руками не відіб’ється та не відштовхне більше тіло.

І чому її виховали такою гостинною? Вони ж дійсно знайомі менш як місяць, за який у них було лише кілька зустрічей. Чи дійсно тягнути його додому та погоджуватися на стосунки було чудовою ідеєю? Чи, можливо, їй підсвідомо подобалась така лотерея на виживання? Іншого адекватного пояснення власним вчинкам вона не знаходила. 

Двері ліфта з гуркотом почали з'їжджатися. Ярина зірвалась з місця й швидко прослизнула до кабіни. Двері знову роз'їхалися. Максим розвернувся й спокійно зайшов до ліфта. 

Раптом до них долинув звук відкриття залізних дверей під’їзду й швидкі кроки сходами. Ярина вирішила зачекати на можливих сусідів й не натискати на кнопку поверху.

— Дякую, що заче… — жінка, що разом з маленькою донькою жила на одному поверсі з Яриною, майже забігла до ліфта з великими пакетами з продуктами в руках. Проте варто їй було зіткнутися поглядом з зеленими очима, як вона розгублено розкрила рота та відчужено відступила на два кроки. — Я… Я поїду на наступному.

Здивована відмовою Ярина насупилась, проте нічого не сказала й натиснула на кнопку третього поверху. В будинку був тільки один ліфт, і той не вантажний. Але місця однаково вистачило б ще для двох дорослих людей. 

Максим першим вийшов на сходовий майданчик й завмер навпроти дверей, на яких висів білий аркуш з написаним від руки текстом. Після прочитання кривих закарлючок він невпевнено покосився на Ярину, що зупинилась поруч з ним.

«У мене виявили туберкульоз. По можливості не наближайтеся до квартири та не чіпайте двері».

Ярина злісно скрипнула зубами, зірвала приклеєний скотчем папір та відчинила незамкнені двері. Вона переступила поріг, скинула потерті кросівки та роздратовано обернулась:

— Заходь.

Максим невпевнено завмер на порозі. Ярина помітила його вагання, ображено підтиснула вуста та засунула зім'ятий аркуш в сумку.

— Якщо що, це неправда. Те, що було написано на дверях. Це все Сергій з його...

— Так, так. Звісно, — Максим загальмовано кивнув та повільно ступив до коридору. Він не торкався ручки та не зачинив двері.

Боса Ярина кинула сумку на крісло в кімнаті, повернулась до коридору та зачинила двері. Єдине, чого їй зараз хотілося — лягти до ліжка та зануритися у глибокий сон, який би стер останній місяць з пам’яті. Вона прямувала до ванної, щоб вимити руки, коли Максим, який досі збентежено стояв у проході, зненацька знову обійняв її та притиснув до себе. 

З Ярини ніби миттю вибили всю роздратованість. Після аварії Максим став таким тактильним та чіпким...  Кілька секунд вона ніяково стояла, але зрештою відповіла на обійми, невпевнено просунула руки під його руками та невагомо торкнулась долонями міцної спини.

— Як ти? — Ярина не знала, чи варто питати, чи одразу намагатися заспокоювати. Очевидно, що з ним не все гаразд. Максим занадто гостро сприйняв те, що трапилось. А може, вони справді могли загинути, а вона через шок досі цього не усвідомлювала?

— Нормально, — прошепотів Максим із заплющеними очима та стиснув її плечі трохи міцніше. — Все гаразд.

Ярина закусила губу та спробувала трохи вивернутися.

— Ти… будеш чай? Або можемо дійсно піти до Сергія, у нього є кавоварка, — на розум раптом спало, як на неї кричали через зламану техніку. — Чи була...

— Ні, не треба, — він ледь хитнув головою, але обіймів не розтиснув. — Чай звучить чудово. 

— Добре. Тоді я зараз поставлю чайник, — Ярина торкнулась долонями його грудей та м'яко відсторонилась. Вона висковзнула з-під його рук та зупинилась біля двох дверних отворів, що вели до кімнат, які розташовувались одна навпроти одної. — Я тут трохи пересунула частину меблів. Якщо хочеш, можеш зачекати в одній з кімнат. Або у кріслі, або на ліжку, — рукою вказала спочатку вправо, потім — вліво. — А я як зроблю чай, то пересуну стіл або стілець, щоб поставити чашки. 

Максим підійшов та зазирнув спочатку до однієї кімнати, а потім — до другої:

— Ти сама пересунула меблі?

Ярина кивнула та посміхнулась: 

— Так. Ти поки проходь та сідай, де тобі зручніше. А я наберу води та увімкну чайник, — вона опустила очі та сковзнула до кухні.

Всупереч пропозиції відпочити Максим повільно пішов за Яриною.

— У тебе холодильник не підключений, — він зупинився біля відсунутого від стіни агрегату.

— Там однаково нічого немає, — легковажно відмахнулася Ярина та з електричним чайником в руці підійшла до раковини.