Глава 62. Побачення

Максим відразливо роззирнувся, коли його затягли до переповненого людьми славнозвісного закладу швидкої їжі. Як тільки закохана пара, що трималась за руки, забрала чек та відійшла від термінала самообслуговування, Ярина підбігла, аби ніхто не зайняв місце, й швидко почала клацати по сенсорному екрану. Вона вибрала велику картоплю, майонез та айс латте.

— Що ти будеш? — Ярина озирнулась на Максима, що зупинився за спиною та відчужено спостерігав за її діями. 

— Не знаю, — кутик його губ нервово смикнувся. Він примружився й натиснув на іконку меню. 

За кілька хвилин ретельного вивчення асортименту Максим зрештою вибрав таку ж картоплю та еспресо. Він потягнувся до кишені за портмоне, але Ярина випередила його та першою приклала підготовлену картку. Вона забрала чек та номер для столу.

Максим з нерозумінням покосився на Ярину. Вона підняла на нього зніяковілий погляд й невизначено повела плечем:

— Я розумію, що це не елітний ресторан. А враховуючи місця до яких ти звик, я навіть не впевнена, чи зможеш ти їсти те, що вибрав… Але ти й так купив мені шпалери, ведеш до театру. Я хочу хоч щось зробити у відповідь, — Ярина ледь чутно зітхнула, опустила очі й закусила губу.

Максим кілька секунд розгублено дивився на неї, після чого також відвів погляд вбік. Ще десять хвилин тому він думав, що після різкої розмови вони підуть різними шляхами. А тепер вона купила йому картоплю. Ярина ж просто жила своє звичне хаотичне життя й сама не усвідомлювала, які емоційні гойдалки влаштувала Максиму, що звик до послідовних та поступливих дівчат, які чекали на активні дії з боку чоловіка й лише натякали на те, що він мав би зробити чи купити заради їхньої уваги. Коли він попрямував до столика в кутку, вона м'яко потягнула його за руку на сходи на другий поверх, де вони сіли одне навпроти одного біля вікна.

Максим обережно провів пальцями по столу, щоб перевірити, чи не залишилось липких плям після попередніх гостей закладу. І ніби шкіра ні до чого не прилипла, але бажання спертися на холодну стільницю однаково не з'явилося. Він відкинувся на спинку диванчика й повільно роззирнувся:

— Тут все змінилося.

— Саме в цьому Макдональдзі? — Ярина, що сперлась на стіл обома руками, здивовано озирнулась.

— Ні, в цьому я раніше не був. Але думаю, вони дотримуються одного стилю в усіх закладах мережі.

— Не знаю, — вона задумливо протягнула та знизала плечима. — Наче давно нічого не змінювалося. А ти коли востаннє був?

До них наблизився молодий втомлений юнак, що хвилину тому забрав тацю з їжею з ліфта й ходив поміж столами у пошуках двадцять дев'ятого номера. Він поставив на стіл їхнє замовлення та забрав табличку.

Максим замислився й обережно пальцями витягнув один шматочок картоплі: 

— Мабуть, сім років тому.

— Ого, — Ярина здивовано підняла брови та відкрила маленьке пакування майонезу. — Ти, мабуть, ведеш здоровий спосіб життя?

Він натягнуто посміхнувся, подивився на каву та невизначено хитнув головою:

— Намагаюсь. Хочу прожити довге та щасливе життя. 

— Я зрозуміла… Але ти теж бери, якщо що, — вона поставила майонез посередині, щоб Максим теж міг дотягнутися, й посунула до себе одну з двох порцій картоплі. — А я б погодилась на коротке, але яскраве життя. Хоча, з моїми сусідами дуже ймовірно, що все до цього й веде, — Ярина кілька секунд відчужено дивилась у простір перед собою й мимоволі скорчила гримасу. — Хоча, в дев'ятому класі я навіть на цілий рік відмовилась від солодкого. І, можливо, я та моя шкіра дійсно мали кращий вигляд, загалом я просто втратила рік життя, — вона знизала плечима, вмочила до майонезу одразу чотири шматочки картоплі та ледь не мружилась від задоволення, поки їх жувала.

Максим тихо розсміявся.

— Нема потреби відмовлятися від якихось конкретних типів продуктів. Головне знати всьому міру. Але у тебе наче з цим проблем немає.

Ярина, яка якраз закашлялась через те, що не змогла прожувати сім шматків одразу, закрила вуста долонею та підозріло примружилась у спробі зрозуміти, чи з неї глузують. Проте Максим, що підпер голову рукою, здавалося, дивився на неї без насмішки. Майже щоразу, коли вона звертала до нього очі, його погляд був спрямований на неї. Ярина почувалась рибкою в банці, за якою увесь час спостерігали.

Але ж дивно просити не дивитися на неї? Та й було б на що... Якби вона мала вибір, то дивилася б на кого завгодно, але не на себе.

Вже на вулиці дорогою до театру Максим мав необережність поцікавитися, як її справи в університеті та яка ситуація з іспитами. Ярина миттєво відкрилась ніби скринька Пандори та поділилась всіма переживаннями за відрахування та неосвічене майбутнє. Вона так захопилась скаргами на викладача та деканат, що ледь не вийшла на дорогу на червоний. 

— Обережніше! — Максим в останню мить встиг відтягнути Ярину, яка вже ступила однією ногою на дорогу, за плечі на тротуар. Перед її очима на високій швидкості промайнуло авто. — Все гаразд? — він нахилився та зазирнув до зблідлого обличчя. 

— Так, дякую, — вона гучно видихнула й… продовжила скаржитися. — І так, як я й казала, він... 

Їй щастило на уважних та турботливих супутників, які не один раз витягали її з дороги ледь не за секунду до можливої аварії.