Глава 60. Освіта

Костянтин перевів спохмурнілий погляд на Ярину. Вона перелякано притиснула до себе рулони шпалер. Що з ними не так? Чому у кожного, хто їх бачить, різко змінюється настрій в гірший бік? Можливо, їй не вдалося розгледіти непристойні деталі на вензелях? Чи просто цей малюнок мав такий токсичний вплив на психологічний фон людини? Невже тепер у всіх, хто заходитиме до її кімнати, ставатиметься напад агресії?

— Привіт, — вона ніяково посміхнулась Костянтину та мимоволі відступила на крок. — А що ти тут робиш?

— Підпрацьовую таксистом, — він скосив погляд на Максима й скрипнув зубами. — Може, вже поставиш це?

— Я… Я зараз, — Ярина сковзнула до дверей та засунула ключ до замку. Несподівано той виявився не замкненим. Виходить… Сергій, коли пішов, просто залишив квартиру відчиненою? Вона нервово озирнулась на чоловіків, які продовжували чекати за спиною, та смикнула ручку на себе. — Заходь…те. 

Максим переступив поріг й шоковано завмер, як побачив покоцані стіни без шпалер, порваний в кількох місцях лінолеум та розкручені розетки. Він повільно опустив каністру на підлогу біля дверей. 

— Може, хочете чаю? — на ходу запитала Ярина, поки намагалась без рук стягнути кросівки, наступивши собі на п'яту. Попри завислу тишу вона роззулась, обійшла Максима, забігла до найближчої кімнати з меблями, поклала шпалери на диван та швидким поглядом сковзнула по речах. Наче нічого не зникло. Мабуть, за той час, що її не було вдома, жодні злочинці не встигли пограбувати бідне нещасне житло. Ярина з полегшенням видихнула та повернулась до коридору.

Їй здалося, чи в очах Максима промайнула гидливість?

— Якщо що, ви можете не роззуватися, — вона зніяковіло опустила очі та закусила губу. — Тут зараз не дуже чисто...

Здається, висновки про її навички домогосподині він однаково вже зробив. Якщо раніше шанси на якісь романтичні взаємини були нульовими, то тепер вони стали взагалі від'ємними. 

Костянтин же, здавалося, звик, що будь-яка квартира, в якій вона знаходилась довше хвилини, невдовзі перетворювалася на руїни. Він повільно пройшовся коридором, зазирнув до однієї кімнати, до другої, до кухні. 

— Я б запропонував написати заяву на сусідів, але підозрюю, що і на цю заставу гроші підуть з моєї кишені, — Костянтин зупинився посеред коридору й похитав головою. Боже, це ж і він теж вперше бачив її квартиру. Не такою вона уявляла цю подію. — На кухні ж немає ані столу, ані техніки. Де ти планувала робити чай? 

Чи є у світі більша невдаха, яка б за одну хвилину зганьбилась одразу перед двома чоловіками лише тим, що показала свою квартиру? Не те щоб на горизонті хоч з кимось з них майоріли потенційні стосунки... В будь-якому разі вже час змиритися з тим, що вона помре на самоті.

— Ну, у мене тут був чайник, — Ярина повернулась до захаращеної меблями кімнати, перелізла через тумбочку й почала копирсатися в кухонній техніці, складеною купою на перевернутий стіл у кутку під стіною. — Знайшла! — коли вона витягнула чайник, то побачила на порозі кімнати завмерлого Максима, який приклав до груднини кулак й розширеними від шоку очима оглядав її кімнату. — Можете сісти на диван, — судячи з того, що від погляду на диван його брови піднялися ще вище, ця ідея йому не сподобалась. — Або я можу винести стільці до коридору... Чи занести їх назад до кухні, — пролепетала Ярина, яка вже не знала, що пропонувати та як згладжувати кути сумної ситуації.

А може, збрехати, що це не її квартира? А ключі випадково підійшли до замку. Але який же тоді безлад навіть у потенційній вигаданій квартирі, якщо вона зайшла до цієї та не одразу помітила, що потрапила не туди?

Ні, це безнадійно. Хіба що запропонувати винести стільці на сходовий майданчик.

Костянтин, який останню хвилину відчужено роздивлявся явно криву стелю, зробив глибокий вдих та видих:

— Дякую за запрошення, але маю вже йти. Бажаю вам гарно провести час, — він невдоволеним поглядом окинув Максима, після чого скривився, підтиснув вуста та пішов до виходу. 

Ще лінолеум не видихнув після швидких кроків, як Максим також відмовився від чаювання:

— Я… Я теж маю справи.

Як неочікувано.

— Гаразд, — сумно видихнула Ярина й опустила погляд. Вона знизала плечима та поставила чайник біля пательні. — Дякую за допомогу.

Ярина підняла голову й думала ще хоч на мить зустрітися з очима Максима, який ще дві години тому так наполегливо кликав її до театру. Але натомість на неї чекало лише спішне відмахування.

— Ти напиши, коли запрацює ліфт, і я донесу інші речі, — Максим, який задкував до дверей так, що ледь не перечепився через каністру, вимушено посміхнувся та помахав рукою. — Побачимось! 

Він залишив квартиру й причинив за собою двері. Його прощання звучало так радісно, ніби він ніколи більше не планував з нею бачитися. 

Ярина пригнічено зітхнула й вже збиралась сумувати та скаржитися люстерку на самоті, проте, коли зачиняла двері згадала про одну незавершену справу й замість того, щоб замкнутися, піднялась поверхом вище. Коли Сергій відчинив двері, вона прямо на сходовому майданчику похмуро подякувала за те, що він поцікавився, чи не варто когось залишити у її незачиненій квартирі та навіть не попередив, що піде. Той сказав, що красти у неї нічого, а якби він наклеїв на двері пластир, то це не тільки б не захистило речі від грабіжників, а навпаки навіть привабило б їх. Ярина сказала, що більше не хоче його знати та бачити у себе вдома, Сергій — що залишив у неї плед та планшет, тому однаково повернеться ввечері. Вона порадила йому поскаржитися до поліції та написати заяву, щоб забрати речі, яких він більше не побачить. Сусідка згори визирнула з квартири й прокричала, що якщо вони й надалі з'ясовуватимуть стосунки на сходовому майданчику, то заяву напише вона.