Глава 54. Нелюбов

Сергій скептично підняв брову:

— У жертви прострілено голову у ванній, — він кинув зім’яту серветку на стіл. — Чи постріл було зроблено з хірургічною точністю? 

— За висновками патанатомічного розтину у жертви нещодавно вирізали нирку та частину печінки.

Сергій насупив брови: 

— Тоді повертаючись до мого списку…

— Ні, — категорично заперечив Костянтин.

— Враховуючи його рід діяльності, це найбільш ймовірний варіант. 

— Я тобі ще раз кажу, Максим не вбивця. А враховуючи стан здоров’я вбитого такі операції мають щонайменше дивний вигляд.

Очі Ярини розширились, а шматок деруна впав на стіл, коли спливло знайоме ім'я.

Сергій фиркнув та викривив вуста:

— Навіть якщо раптом він не має стосунку до цього чоловіка, я б однаково посперечався з цим твердженням. 

Господи, та хто цей Максим і чим він займається?

У Костянтина задзвонив телефон.

— Алло? Так, — він відповів на дзвінок та встав з-за столу. — Зараз спущуся, — після чого повернувся до Сергія. — Допоможеш, будь ласка? Справа кількох хвилин. 

— Я теж можу допомогти, — одразу запропонувала Ярина, коли помітила вагання та перекошене обличчя Сергія.

Костянтин окинув її таким поглядом, ніби дитину, яка запропонувала батькам допомогти розв'язати фінансові проблеми. 

— Посидь тут, гаразд? — він взяв глечик, долив їй узвару та повернувся до Сергія. — Ходімо.

Ярина боялась зайвий раз ворухнутися. Але цікавість до життя Костянтина була сильнішою за страх, тому вона тихенько підвелась й навпочіпки пройшлась коридором та позазирала до всіх кімнат.

Велика трикімнатна, але абсолютно звичайна квартира, в якій робили ремонт точно більш як десять років тому. Здавалося, що це не орендоване помешкання, а можливо… справжнє? Те в якому Костянтин жив не один рік.

На полицях у шафі навіть були якісь фото, але вона не наважилась зайти та роздивитись їх зблизька. Зрештою, якщо це дійсно справжня квартира, Костянтин міг не оцінити перетин особистих меж. 

Але як же мило та чарівно, що він намагався інтегрувати її до свого життя! Ну, і Сергія заразом. 

Ярина притиснулась спиною до стіни та закусила губу, неспромога стримати щасливу посмішку. Якби задля цього моменту треба було викинути десяток букетів, вона б обов’язково це зробила. 

Коли із загального коридору долинули кроки, Ярина нервово поправила зачіску та удала, що тільки-но вийшла з кухні. 

— …як робочу силу, — пробурчав Сергій, коли Костянтин відчинив двері. 

— Це не так. 

— Ну, звісно, — саркастично фиркнув Сергій та переступив поріг. — Ти викликав нас для того, щоб повідомити інформацію, яку можна було надіслати повідомленням, а не для того, щоб я поніс двадцять п'ять кілограмів корму, — він скинув взуття та у шкарпетках пішов до ванної кімнати. 

— Я ніс стільки ж. Це просто дружня допомога.

— Ми не друзі. 

— У тебе є домашня тварина? — Ярина здивовано озирнулась. Вона не помітила ані лотків, ані мисок для їжі. 

— У нього є красива сусідка на десятому поверсі, — Сергій, що вже помив руки, повернувся до коридору. 

Серце Ярини пропустило удар.

— У неї чоловік та двоє дітей.

— То чого ж ти купуєш їй корм? — Сергій присів, щоб взутися. 

— Тому що окрім родини у неї ще й п'ять собак з притулку.

— Наступного разу замолюй гріхи без мене, — Сергій чув, що часом злочинці намагаються спокутати провину й допомогти іншим людям, з якими не мали ворожих стосунків. Але вперше йому довелося брати участь в такому акті благодійності. Він випростався та дістав з кишені телефон, що розривався стандартним дзвінком. — Алло, — за мить його обличчя спохмурніло. — Скажи йому, щоб до мого приїзду нічого не казав. Я за п'ятнадцять хвилин буду, — Сергій скинув виклик та глянув на Костянтина. — Підкинеш додому? По-дружньому.

— О, то ми вже не чужі люди? — Костянтин глузливо вигнув брову. 

— Я міг би викликати таксі, але подумав, що ти захочеш бути присутнім, коли мого брата намагаються ув'язнити замість твого, — уїдливе зауваження.

— Оперативно, — Костянтин оцінив швидкість роботи правоохоронних органів. — Але що б ти не казав, у Максима менше досвіду у різанні людей, аніж в Андрія.

Ярина зависла. Чи вона правильно зрозуміла, що… Це абсолютно все пояснює. Вона з першої секунди бачила схожість у зовнішності! 

Сергій викривив вуста:

— Я знаю, що він це робить. Хай не своїми руками, але робить. 

— Ти не маєш доказів.

— Якби мав, то вже давав би свідчення.

Костянтин підтиснув вуста, відвернувся й забрав ключі з комода:

— Ви всі речі забрали? — він глянув на Ярину.