Глава 50. Вечеря

— Ну, що мені зробити, щоб ти не плакала?

Розгублений Сергій стояв біля Ярини, що вже кілька хвилин ридала в коліна, та не знав як до неї підступитися. Він звик виводити людей на емоції, але й гадки не мав, що робити з ними далі.

— Хочеш чаю? Чи вечерю? — Сергій адекватно усвідомлював відсутність навичок для заспокоювання інших, тому одразу пропонував практичну допомогу, яка могла б згладити кути. — Я можу приготувати.

Ярина затихла. Вона повільно підняла на нього недовірливий погляд та кивнула.

— Зрозумів, зараз все буде, — він взяв пакет з десертами та пішов на кухню, якої рука робітників торкнулась вибірково. Залишились тільки шафи під стіною, плита та раковина. Холодильник чомусь першим перенесли до кімнати.

Здивована Ярина долонею розмазала сльози по щоках та прислухалась до дзвону каструль. Вона була впевнена, що Сергій просто переступить через неї та піде у справах як побачить на підлозі в сльозах. Невже він… людина? З почуттями та емпатією…

Кілька разів стукнули дверцята кухонних шафок. Ярина почула, як Сергій відкрив кран, та задумливо почухала скроню. Вона однаково не вірила, що чоловік дійсно почав щось готувати.

І не дарма. За дві хвилини Сергій повернувся до коридору та кивнув за спину:

— Слухай, там взагалі нічого немає. Я б приготував, але, — він навіть не приховував, що відчув полегшення, коли виявив тільки пакування солі у шафці.

Нижня губа Ярини затремтіла.

— Тихо, тихо. Вже йду до магазину, — Сергій скривився, швидко взувся та вилетів з квартири до того, як з куточків очей знову потекли сльози.

Дівчина від подиву навіть перестала плакати. Боже, якби вона знала, що Сергій реагує на жіночі сльози так само як батько на будь-які її проблеми, то давно навчилась би цим користуватися.

Ярина рукавом насухо витерла обличчя та пішла до кімнати. Найближчий магазин знаходився у сусідній будівлі, тому на відпочинок в тиші залишалось не більше двадцяти хвилин.

Наступну годину після повернення Сергія з магазину з кухні лунали страшні звуки. Постійно щось падало, дзвеніло та торохтіло. Ярина вже встигла змиритися з думкою, що ляже спати голодною. Принаймні її тішило, що у квартирі досі стояла газова плита, яку не лякали жодні можливі проблеми зі світлом, що вже спіткали частину квартири.

Невдовзі Сергій покликав її вечеряти. Точніше наказав забрати тарілку до кімнати, оскільки стола та стільців на кухні не було. Пів хвилини Ярина зосереджено вивчала страву, яку переставила на стілець біля ліжка.

— Дуже цікаво. А що це? — вона ввічливо посміхнулась та перевела обережний погляд на Сергія, що вже активно доїдав свою порцію.

— Паста. — То ось що ховалося під густим червоним соусом та білою кулькою незвичного сиру... Він знизав плечима та намотав на виделку ще спагеті: — З помідорами та буратою.

— Без м’яса?

— Якби було з м’ясом, ми їли б на годину пізніше.

Ярина взяла виделку та обережно скуштувала трохи пасти.

— Це дуже смачно, — вона підняла на Сергія радісний погляд та якнайшвидше намотала на виделку більше спагеті, наче їх будь-якої миті могли відібрати.

— Дивно, що тебе це дивує, — він невдоволено фиркнув. Наче й не пам’ятав, як постійно чимось труївся в присутності Ярини.

— Чому ти раніше нічого не готував?

— Нащо? — Сергій насуплено глянув на неї.

— Ну, я не знаю, — Ярина пальцями затиснула пасмо волосся та нервово його покрутила. — Зазвичай, люди цим займаються, коли зголодніють.

Кому вона намагалась брехати? Сама зазвичай обідала йогуртами чи їжею швидкого приготування.

— На щастя, у світі з ресторанами та доставлянням їжі це більше не така вже й необхідність, — Сергій знизав плечима та долив собі ще соусу.

Ближче до ночі, коли чоловік замкнувся у ванній кімнаті, Ярина взяла смартфон, озирнулась та навшпиньках підійшла до вхідних дверей.

— Скажи Андрію, що я завтра на роботу не прийду. І заразом захопи мій планшет. Він на тумбочці у моїй кімнаті лежить.

Ярина зупинилась та обернулась. Вона підтиснула вуста та підозріло примружила очі. І коли це Сергій навчився читати думки та бачити крізь стіни?

— А може я не до вашої квартири йду?

— Без куртки та парасолі? — На вулиці загриміло. От як він це робив? У ванній же навіть вікон не було! — Дуже сумніваюсь.

Ярина закотила очі, вийшла на сходовий майданчик та причинила двері. Вона піднялась поверхом вище та натиснула на кнопку дзвінка. Майже хвилину нічого не відбувалось. Дівчина припустила, що Андрій або спить, або ночує не вдома, та збиралась смиренно піти, коли нарешті почулись швидкі кроки. Розпатланий та задиханий Андрій різко відчинив двері. Як побачив Ярину, то одразу відступив, щоб пропустити її всередину.

— Я на хвилинку, — вона ніяково відвела очі в сторону. З накинутого наспіх одягу чоловіка Ярина здогадалась, що обрала не найвдаліший час для візиту.

Андрій поправив м’ятий комірець:

— Ти переїхала до якихось знайомих?