Глава 49. Сльози

«Привіт, це Максим. Я не зміг до тебе додзвонитися. Дорогою додому проїжджав повз ресторан та побачив, що сталося. З тобою все гаразд?»

— Тебе виганяють з універу? — Сергій підозріло зиркнув на Ярину, яка з моменту посадки в таксі не випускала смартфону з рук та активно з кимось переписувалась. Щаслива посмішка на її обличчі дратувала.

— Що? — дівчина підняла наївний погляд, але вже за мить усвідомила сенс питання та спохмурніла. — Боже, ні. Чому ти таке питаєш? Чи, — вона зблідла, коли згадала, як про всяк випадок лишила номер Андрія одногрупнику, — тобі щось відомо? Хтось телефонував з деканату?

— Я питаю, тому що не розумію, про що ще зараз, — Сергій зробив паузу і, щоб Ярина випадково не згадала зайвих деталей вголос, багатозначно кивнув на молодого водія таксі, — можна так активно переписуватися.

Дівчина закотила очі та гучно видихнула. Чоловік неприязно скривився, оскільки звик, що саме він під час спілкування демонстрував роздратування всіма можливими жестами. Така ж поведінка з боку інших неприємно вражала.

— Це особисте. Нічого важливого чи небезпечного, — Ярина відмахнулась від нав’язливих питань. Листування про її самопочуття та інтереси точно не могло нікому нашкодити.

— І давно у тебе це? — Сергій підтиснув вуста та похмуро кивнув на смартфон.

— Що? — насторожено уточнила вона, і перевела обережний погляд на чоловіка.

— Особисте.

— Кілька годин, — Ярина не хотіла брехати. Правда — найлегший та найшвидший спосіб дізнатися щиру думку співрозмовника стосовно події.

— Що?

— Що? Що ти від мене хочеш? — дівчина заблокувала екран та з викликом повернулась до нього.

— Хочу, щоб твоє особисте життя не наражало нас всіх на небезпеку, — невдоволено зашипів Сергій та косо глянув на молодого водія, що уважно дивився на дорогу. Навіть якщо він щось чув, то не показував цього. На щастя, їхати залишилось не довше п’яти хвилин.

— Яким чином? — Можливо, вона щось пропустила, але до цього моменту саме Сергій та його оточення постійно наражали її на небезпеку. Аж ніяк не навпаки. Ярина зиркнула на спинку сидіння таксиста перед собою та перейшла на шепіт. — Я нікому не збираюсь розповідати про вбивство чи інші кримінальні зв’язки. І нікого не збираюсь приводити додому.

— Тебе обдурити легше, ніж дитину.

— Та що ти…

— Діти, — Сергій і так знав, що вона збирається сказати, — хоча б розуміють, що прогулянка з незнайомцями може погано завершитися, — він невдоволено фиркнув та схрестив руки перед собою.

Таксі в’їхало в арку будинку та зупинилось біля під’їзду.

— А чому ти вирішив, що це незнайомець? Може, це людина, яку я давно знаю? — дівчина стиснула долоні в кулаки та скрипнула зубами.

— Але прихильність ця людина почала виявляти до тебе тільки зараз? — чоловік скептично підняв ліву брову.

— Я не розумію. Тебе в принципі не влаштовує наявність у мене прихильника? Незнайомець — погано, знайомий — ще гірше. Ти можеш якось визначитися? — вуста дівчини тремтіли від злості. Сергій і так активно псував останні роки її життя. Ще не вистачало, щоб він ліз до її стосунків та вказував, що робити.

— А я собі ні в чому не суперечу. Кохання не на часі. Зараз твої стосунки — загроза для всіх. Для Андрія, для мене, для Костянтина.

— А коли воно буде на часі? Коли мене хтось вб’є у ванній? — Ярина так різко смикнулась, що впустила телефон під сидіння. Вона нахилилась, щоб його підняти.

— При-приїхали, — ледь чутно озвався таксист. Він не дивився на пасажирів та міцно стискав руль побілілими руками. На початку поїздки Сергій не помітив, щоб той заїкався.

— Дякую, — невдоволено буркнула Ярина та першою вибралась з таксі. Їй було соромно перед таксистом, але сил на опанування емоцій вона вже не мала.

Ярина закинула рюкзак на плече та звернула сумний погляд до вікон третього поверху. Повертатися до кімнати, яку вона мала ділити з нестерпним чоловіком не було жодного бажання.

Сергій тихо підійшов з-за спини:

— Ти зможеш почати стосунки з ким забажаєш, коли ймовірність, що тебе хочуть використати проти нас, знизиться до нуля.

Ярина окинула його важким поглядом, тяжко зітхнула та попрямувала до під’їзду.

— Зрештою, тобі самій буде легше та приємніше спілкуватися, якщо не буде потреби весь час озиратися на зовнішні чинники та сумніватися, чи дійсно ти йому подобаєшся, чи, можливо, справа…

Вона вже пошкодувала, що зайшла в ліфт разом з ним. Чи то він думав, що його слова мали пом’якшити попередні твердження, чи просто не міг стерпіти суворого мовчання, але вони в будь-якому разі не допомагали вирішити конфлікт. Ярина закрила очі долонею та зробила глибокий вдих.

Ліфт зупинився на третьому поверсі. Дівчина відімкнула двері квартири та повільно увійшла.

— Ти, мабуть, вже хочеш повернутися додому? — вона перевела похмурий погляд на Сергія, що увійшов слідом за нею до коридору та вже причинив вхідні двері.

— Та ні. Тут тихше, менше людей, — він стягнув один черевик, після чого спохмурнів та повільно повернувся обличчям до Ярини. — Ти мене виганяєш?