Глава 46. Номер

— Нагадай, коли ти востаннє їла?

Костянтин вже відмовився від однієї страви на користь Ярини, що з неприхованою цікавістю зазирала до його тарілки.

— А коли ти купував піцу? — вона припинила їсти, задумливо почухала перенісся та звернула до чоловіка похмурий погляд.

Брови Костянтина поповзли вгору. Ні. Це не могло бути правдою.

— Жартую, — дівчина весело посміхнулась. Але за мить вона посерйознішала та знизала плечима: — Ти ж ще вчора ввечері пригощав мене кавою.

— У тебе проблеми з фінансами чи з головою? — чоловік відчужено спостерігав, як Ярина вже з меншою активністю колупала ризотто. Судячи з кількості з’їденого за останні пів години, навряд вона дотримувалася дієт заради дивних стандартів. Але хто ж її міг знати?

— З сусідами, — Ярина взяла склянку з лимонадом та зробила ковток. — Коли я, по-твоєму, мала встигнути відвідати магазин чи ресторан? У нас же як не викрадення, так вбивство. А в холодильнику у Сергія та Андрія так само порожньо, як в моїй заліковці.

— Не думала переїхати? — прохолодно озвався Костянтин, що завжди виступав за розв’язання проблем, а не за їх розтягнення на роки бентежного життя.

— А це питання, — Ярина обережно відклала виделку та кокетливо заправила пасмо за вухо, — чи запрошення?

Костянтин, що відпив трохи кави, закашлявся й ледь не вдавився. Через це він не помітив, як до столу підійшов чоловік в костюмі.

— Костянтине, — той ввічливо зачекав, поки можливий партнер відкашляється та прийде до тями. — Радий вас бачити, — чоловік перевів непривітний погляд на Ярину та стримано посміхнувся. — А ви не казали, що у вас така доросла донька.

Судячи з тону, він мав на увазі, що не очікував побачити її та будь-кого іншого під час зустрічі. Зайві вуха йому були не потрібні.

Костянтин та Ярина обмінялися похмурими поглядами та невдоволеними гримасами.

— Я намагаюсь тримати це в таємниці, — відчужено мовив Костянтин під здивований погляд дівчини. Він вирішив не заперечувати та не вдаватися до плутаних пояснень, ким йому приходиться Ярина. Зрештою, кого ще він міг привести до такого місця? Помічницю чи фатальну жінку, що могла б бути його коханкою, Ярина нагадувала менше, ніж підлітка. — Доню, піди на перший поверх та вибери на вітрині якийсь десерт. А я пізніше підійду.

Дівчина витратила десять секунд на те, щоб оговтатися та вигадати гідну відповідь.

— Добре, — вона взяла рюкзак та встала з-за столу, — тільки я виберу не один. І ще напій візьму, — вона примхливо підтиснула вуста. Її вперше отак вигнали з-за столу. — Тобі щось взяти чи придивитися?

— Я сам собі щось виберу, коли спущуся, — Костянтин самим поглядом вказав на сходи.

Дорогою до холодильника зі смаколиками Ярина завітала до дивної зали, аби максимально розтягнути час. Вона сумнівалась, що її супутник за п’ять хвилин встигне розв’язати всі робочі питання. Дівчина витратила близько семи хвилин на блукання розкішними коридорами та нарешті наблизилась до холодильника й почала вивчати ряди неймовірних тістечок та десертів.

За хвилину з-за спини долинув знайомий голос:

— Ярино?

Вона обернулась й ледь не врізалась у привабливого хлопця. Ярина не очікувала коли-небудь ще побачити його.

— Максиме? — не запам’ятати ім’я такої ввічливої та приємної людини було б верхівкою грубості.

— Ви мене пам’ятаєте, — він щиро посміхнувся. Зблизька хлопець виявився вищим, ніж здалося минулого разу, коли думки дівчини займав страх перед загрозами Костянтина. — Дуже радий вас бачити, — Максим замовчав, наче не знав, що сказати, але за кілька секунд обвів долонею приміщення та приязно поцікавився. — Вам теж до вподоби це місце?

— Тут наче непогано, — хлопець трохи нахилився до дівчини, щоб розчути її тиху відповідь. — Але не знаю точно, наскільки воно гарне. Я тут вперше, — Ярина ніяково посміхнулась та вирішила не уточнювати, що ймовірно й востаннє. Бо багатійкою вона найближчим часом ставати не планувала, а Костянтин навряд чи захоче знову провести з нею обід. Принаймні без поважної причини чи загрози чийомусь життю.

— А мені тут подобається, — прихильно зізнався Максим. — Затишне місце. І тут дуже смачні торти.

— Ваше замовлення, — наче на підтвердження його слів у цей момент офіціантка принесла великий пакет з трьома коробками з тортами всередині.

— Дякую, — Максим ввічливо посміхнувся зніяковілій дівчині, з рук якої забрав пакет.

Хлопець видавався настільки милим та позитивним, що якби не зустріч в будинку Костянтина, Ярина й думки б не допустила, що він може мати який-небудь зв’язок з кримінальним світом.

— У вас якесь свято? Чи настільки любите солодке? — обережно поцікавилась вона та поглядом вказала на коробки.

— Дуже люблю. Але це не мені. Обіцяв знайомого пригостити, — Максим, як і тоді в будинку кримінального авторитета, окинув Ярину довгим поглядом. Але вже за пів хвилини він знехотя глянув на годинник на стіні. — Я б із великим задоволенням склав вам компанію, але поспішаю.

— Все добре. Я й сама вже скоро буду йти, — швидко відповіла дівчина, аби не спровокувати появу незручної ситуації.