Глава 37. Шанси

— Це телефон Костянтина, — Сергій задумливо оглянув знайомий гаджет з різних боків та недовірливо примружився.

— Можливо, — відчужена Ярина непевно повела плечем, але вже за мить нетерпляче глянула на чоловіка. — Ти збираєшся щось робити? У нас мало часу.

— Копирсатися в особистих справах небезпечного злочинця? — Сергій із сумнівом поморщився та хитнув головою. — Чом би й так, — він повернув їй смартфон й відкрив ноутбук, щоб з'ясувати в інтернеті, як розблокувати чужий телефон.

Але не встиг Сергій навіть ввести питання в пошуковик, як до кухні з тихою загрозливістю увійшов похмурий Костянтин, що встиг виявити зникнення смартфона й усвідомити, що обійми виявилися звичайною хитрістю. Він наблизився до зніяковілої Ярини й зміряв її довгим поглядом. Він не промовив жодного слова й різким рухом вирвав телефон з побілілих пальців. Чоловік відвернувся й мовчки залишив приміщення.

— Який грубий, — ображено пробурмотіла дівчина. Вона знесилено опустилась на стілець й підперла голову рукою.

— Ти розумієш, що через тебе та твоє бажання привести в будинок кримінального авторитета, стільки людей зараз знаходяться в нашій квартирі, а не в ліжку? — прошипів доведений до крайності Андрій, що втомлено сперся руками на стільницю. Його дратувала безтурботна поведінка сусідки, що вперто нехтувала загальновідомими засадами безпеки, які полягали хоча б в тому, щоб не приводити додому бандитів.

— А я через вас кочую від одного викрадача до іншого. Але ж я не сиплю докорами, — виснажена за останні дні дівчина не мала сил на суперечки. — Я щиро вдячна за турботу, але я нікому не дзвонила та нікого не просила приїжджати. До речі, — вона повернулась до Сергія та кивнула на ноутбук, — можна скористатися? Хочу замовити новий телефон.

Чоловік без зайвих слів вийшов із запароленого облікового запису та відкрив загальнодоступний, після чого встав з-за столу й поступився місцем на м'якому куточку.

Коли годинник показав пів на другу ночі, гості вже розійшлися. Стас розумів, що транспорт вже не ходить, тому викликався самостійно довезти Петра та Олександру додому.

Ярина прийняла душ, перевдяглась в чистий одяг та повернулась на розкладене у кімнаті Сергія крісло. Дівчина перевернулась на бік, вдивилась у темні обриси чоловіка й тихо звернулась до нього:

— Ти спиш?

— Почалося, — беззлобно пирхнув Сергій та втомлено потер чоло. А кілька ночей йому таки вдавалося висипатися в тиші. — Що?

— Ось суто теоретично, — дівчина задумливо скубала куточок наволочки, — як ти вважаєш, стокгольмський синдром передбачає взаємність чи ні?

— Ми розглядаємо конкретний випадок? — Сергій підвівся, щоб побачити обличчя Ярини, яке слабко освітлював місяць.

— Можливо.

Він звик, що «можливо» з вуст Ярини найчастіше означало невпевнену згоду.

— Перше чи друге викрадення?

— Припустімо, перше, — вона здивовано насупилась, оскільки раніше не припускала, що мала можливість закохатися у викрадача двічі.

— Вірогідність взаємності впевнено наближається до нуля, — категорично заявив Сергій та розслаблено відкинувся на подушки.

Ярина відчужено почухала вухо й витратила пів хвилини на мовчазне перетравлювання нової інформації:

— А якщо друге? — невже відповіді відрізняються, якщо необхідне уточнення, про який саме випадок йшла мова?

— Близько тридцяти відсотків.

— Але чому? — розгублено видихнула Ярина, яка не очікувала на таку відповідь. Зрештою, Костянтин проявив до неї терплячість та поблажливість! А Катерина тримала привʼязаною до батареї у темній кімнаті. Де логіка? Де справедливість?

— Тому що Катерині ти не встигла рознести дім, — глузливо усміхнувся Сергій та втомлено потягнувся.

— А що вас звʼязує з Катериною? — Ярина придушила хвилю невдоволення та образи, прикусила великий палець правої руки та з цікавістю глянула на завмерлого чоловіка.

— Якщо це все — на добраніч, — сухо відрізав Сергій та відвернувся до стіни, чим дав зрозуміти, що розмова завершена.

Вранці після здорового сну Ярина, що добре відпочила, вирішила повернути собі звʼязок із зовнішнім світом. Вона зателефонувала оператору, відновила сім-карту й забрала з інтернет-магазину новий бюджетний смартфон.

Втомлений Андрій прокинувся тільки на початку обіду. Він зайшов до кухні, де дівчина вже пила чай зі свіжим печивом, й примружився від яскравого сонячного світла, що проникало крізь вікно. Чоловік привітався млявим кивком, взяв до рук чайник й потрусив його, щоб перевірити, чи є всередині вода.

— А закипʼятити воду на кілька чашок було не можна? — невдоволено пробурчав Андрій, що помітив перед Яриною повну півлітрову чашку чаю. Чоловік занадто втомився за останні дні, тому дратувався навіть через дрібні негаразди.

— Сергій та Марія випили по чашці й вже розійшлися по кімнатах, — дівчина спокійно знизала плечима. — Там нічого немає, — бадьоро сповістила Ярина, коли Андрій наблизився до холодильника. — Вчорашню піцу вже доїли, а більше я там нічого не знайшла. Бери печиво, — вона посунула тарілку до краю столу, щоб чоловік зміг дотягнутися до невибагливих ласощів.