Глава 32. Зникнення

Ярина ображено стиснула вуста та насупила брови:

— Ти повернеш мій телефон?

— Гадаєш, ще є що повертати? — Костянтин демонстративно глянув на діру в стіні будинку.

Дівчина подумки погодилась, що смартфон старої моделі — не така вже й велика ціна за розвалений дім.

— Мені було приємно з тобою познайомитися та провести ці дні разом. Ти доволі гостинний, — вона невизначено хитнула головою, заправила пасмо волосся за вухо та відвела погляд убік.

— Сподіваюсь, ти не чекаєш, що я зараз ввічливо збрешу у відповідь? — чоловік поправив рукава піджака та неприязно скривився від думки, скільки всього йому доведеться відбудовувати та відновлювати після відʼїзду правоохоронних органів.

— Сподіваюсь, що ми ще зустрінемось, — наполегливо, але вже без питальних інтонацій повідомила Ярина, яка боялась більше ніколи не побачити викрадача.

Він мав безліч причин сердитися на неї. Але врешті решт вона не з власної ініціативи зʼявилась у його домі з метою знищити все навколо! Вони зараз можуть розійтися назавжди — який сенс приховувати бажання продовжити спілкування?

— Давай без загрозливих сподівань? Зустрічі з тобою надто дорого коштують, — наївні фантазії дівчини — останнє, що хвилювало Костянтина в цю мить. Коли до замовників дійде інформація, що виконавці досі не вбили його — відбудеться черговий замах на життя. А можливо, й не один.

Розуму Ярини мимоволі торкнулась думка, що Сергій погано впливав на Костянтина, який в його компанії став таким же некомунікабельним та грубим. Але запах гару нагадав, що його невдоволення могло мати інші причини. Вона придушила розчароване зітхання через відсутність у нього бажання підтримувати світську бесіду, сумно відвернулась та повільно попрямувала до таксі.

Після підписання протоколу Сергій попрощався зі знайомими оперативниками та залишив приватну територію. Майже одразу, коли він вийшов за паркан, ним заволоділо дивне відчуття, якому він не міг знайти логічного пояснення. Навколо відбулись зміни, які він підсвідомо вже помітив, але досі не усвідомив. Стривожений чоловік широкими кроками наблизився до таксі, що терпляче чекало на нього.

— Ви бачили руду дівчину? — Сергій різко підскочив до дверей автомобіля з відкритим вікном. Відсутність Ярини всередині машини наштовхувало на невтішні висновки. — Вона збиралась їхати зі мною, — він додав короткі пояснення, аби прискорити процес відсутністю додаткових питань з боку водія. — Вона мала підійти до вас десять хвилин тому.

— За цей час ніхто не проходив повз, — таксист невпевнено знизав плечима та заперечно похитав головою. Смартфон з відкритою стрічкою новин в руках підказував, що безглуздо шукати в ньому уважного свідка.

Сергій зірвався з місця та побіг назад до воріт будинку. Він зупинився там, де вперше відчув тривогу, та повільно озирнувся. У момент, коли він усвідомив, що саме привернуло його увагу минулого разу, до дороги вийшов виснажений Костянтин.

— Ти ще тут? — він скосив втомлений погляд на Сергія, що опустився навпочіпки та не звертав на нього уваги. — А де Ярина? — кримінальний авторитет припустив, що таксі не дочекалось гостей, які засиділись в його будинку, та підозріло роззирнувся.

— Її викрали, — сухо відгукнувся співрозмовник, й подумки чортихнувся.

— Як викрали? Я ж тут, — насмішкувато фиркнув кримінальний авторитет, що не повірив словам Сергія. — Поїхала без тебе?

— Так. Настільки поспішала, що забула кросівку, — чоловік випростався, повернувся обличчям та продемонстрував взуття, що підібрав.

Костянтин примружився, оглянув кросівку недовірливим поглядом та заперечно похитав головою:

— Звучить занадто добре, щоб виявитись правдою.

— Занадто добре? Посередня дівчина настільки довела кримінального авторитета, що той радіє позбавленню від своєї ж заручниці?

— Тобі не зрозуміти, — риси обличчя Костянтина загострились, а щелепа нечутно скрипнула. — Вона не влаштовувала у твоєму домі потоп.

— Справді? — Сергій скептично вигнув брову та вільною рукою пригладив волосся. — Не тільки мені час змінити інформаторів.

— Жартуєш, — кримінальний авторитет насупився та звернув до співрозмовника сповнений сумнівів погляд. — Та годі. А пожежу? А у вікно до тебе влізала?

— У мене лише четвертий поверх, а сусіди — звичайні люди, — чоловік байдуже знизав плечима, наче його жодним чином не стосувались витівки Ярини. — А у тебе суттєві проблеми з персоналом, якщо жоден підлеглий її не зупинив.

— Вона затопила підвал. Влізла через вікно до мене в душ. Спалила кухню. А потім, судячи з усього, підірвала її, — Костянтин приречено зітхнув та потер долонею лоба.

Між ним та Сергієм завжди існував незримий та майже невідчутний звʼязок, який помічала кожна людина, що опинялась поруч. Вони були неймовірно схожими, але постійно опинялися по різні боки барикад: один стояв на захисті добра, інший — зла. Під час особистого спілкування з кримінальним авторитетом та юристом, що з ним ворогував, соціум починав усвідомлювати, наскільки розмиті межі та умовності загальноприйнятої моралі. Людей неприємно дивувало, що закон представляв грубий та асоціальний Сергій, а світ криміналу — терплячий та стриманий Костянтин.