Глава 10. Балкон

Наступного ранку Андрій залишив на кухонному столі дві нові зв’язки ключів — для Сергія і Ярини, якщо вони захочуть кудись вийти. Сам він вирішив провести вільний час тільки з Марією, й розпланував день так, аби встигнути до кінотеатру, ресторану та галереї.

Сергій, який не мав необхідності кудись з кимось виходити, з самого ранку обклався на кухні документами з наміром продуктивно використати день для власних досліджень. Ярина прокинулась лише ближче до обіду. Минулого вечора вона разом з Андрієм та робітниками, яким він показував, що та де треба зробити, зайшла до своєї квартири. Від побаченого Ярина, яка не поверталась додому аж від затоплення, ледве не отримала мікроінфаркт. Вона швидко схопила частину речей, які ще можна було врятувати, й перенесла їх до тимчасового пристановища. 

Зараз же зупинившись на порозі кухні, вдягнена у чисту жовто-рожеву літню піжаму Ярина привітно посміхнулась й сонно позіхнула:

— Доброго ранку, — вона трохи потягнулась, щоб розім’яти спину після ночі на вузькому кріслі.

Зайнятий спогляданням невідомої їй речовини через мікроскоп Сергій не звернув уваги на появу нової людини в приміщенні. Принаймні Ярина хотіла вірити, що це не було звичайне гребування, яке боляче позначилося б на самооцінці.

Коли вона увімкнула електричний чайник, Сергій поморщився. Звук кухонної техніки відірвав його від думки.

Ярина обережно глянула на нього:

— Я робитиму собі чай. Тобі налити? — але у відповідь отримала лише похмурий погляд. Довелось визнати, що мовчання — ймовірно ознака ігнорування, й не варто нав’язуватись з проханнями чи пропозиціями.

Ярина мовчки налила чаю до умовно чистої чашки, яку однаково довелось сполоснути перед використанням. Вона поставила посудину з напоєм поруч з креманкою з цукерками на краю стола, більшу частину якого зайняли документи, й сіла на край м’якого куточка.

Коли почувся шелест обгорток від цукерок, Сергій мовчки скривився. Коли Ярина почала сьорбати, він кілька разів скосив на неї невдоволений погляд, який вона або зовсім не помічала, або вперто ігнорувала. Розслаблена тихим і спокійним пробудженням та чаюванням Ярина зім’яла фантик й замахнулась, щоб закинути його у відро в протилежному кутку кухні. Проте під час кидання її лікоть незграбно зачепив чашку. Ярина намагалась швидко підняти та поставити посудину назад, але чай вже розтікся великою плямою по купі документів. 

Після перегляду нової комедії в кінотеатрі задоволений початком вихідного Андрій дорогою до ресторану вирішив проїхати повз власний будинок, аби той хоч на мить промайнув перед очима цілим. Але варто було опинитися поблизу, як він ледве не врізався у паркан. В останню мить йому вдалося вчасно зупинити автомобіль й не травмувати ні себе, ні Марію. 

Андрій вкотре за життя порадів власній педантичності, завдяки якій змушував навіть найлегковажніших пасажирів виконувати вимогу пристебнутися. Налякана різкою зупинкою Марія прибрала з обличчя довге чорне волосся, яке закрило очі, й почула як поруч пролунало вимогливе:

— Почекай на мене тут, — водійське місце звільнилося, а дверцята з протилежного від неї боку гучно зачинилися. — Ярино, що ти робиш?! — Марія побачила з вікна автомобіля, як Андрій підбіг до будинку, задер голову і почав кричати кудись вгору.

— А… Андрію? — Ярина стояла із зовнішнього боку балкона четвертого поверху й непевно трималась за бильця.

Він чудово знав Сергія, який міг довести полохливу дівчину не тільки до думок про самогубство, а й до конкретних дій. З одного боку, коли Андрій минулого разу хвилювався за Ярину з тієї ж причини, виявилося, що це було дарма. Але ж краще зробити трохи зайвих дій, ніж потім все життя корити себе за несказані слова, які вимагали лише кількох хвилин?

— Благаю тебе, не роби дурниць! — Андрій за життя звик до надзвичайних ситуацій, тому швидко повернув собі владу над тілом і голосом. — Що трапилось?

— Давай я звідси… виберусь, а тобі все пояснить Сергій? — вона відповідала переривчасто — так, ніби нещодавно або займалась важкими вправами, або ридала.

— Ні! — різко відреагував Андрій, ледве не підстрибуючи від занепокоєння на місці. — Зараз же кажи!

— Нас же сусіди слухають, — Ярина скосила погляд під ноги, але одразу ж сильніше схопилась за поручні. Краще стояти до співрозмовника спиною, ніж спробувати розвернутися і впасти від страху. — Ми посварилися з Сергієм!

Як Андрій і підозрював — без брата не обійшлося.

— Я розумію, що він іноді буває нестерпним — я живу з ним все життя. Але якби щоразу, як він каже грубощі, я стрибав би з балкона, то мав був би одружитися з його другом з моргу через занадто часті зустрічі!

— Яке стрибати? — голосніше вигукнула Ярина — здавалось, якщо Андрій не бачив її обличчя, то, можливо, і чув гірше. — Він випхав мене з дому без ключів! — одна нога зіслизнула з краю балкона. Ярина ледве не полетіла вниз, проте встигла міцно вчепитись у поручні й повернути ногу на місце між решітчастими поручнями. Але як тільки їй здалося, що вона надійно поставила ногу, то зрозуміла, що кросівок застряг.

— Ти могла подзвонити мені, врешті решт! — його почала дратувати така легковажність та нерозсудливість.

— І де б я взяла твій номер? А якби й знайшла його, то як би ти зі свого кінотеатру перекрив воду? — Ярина хвилювалася через неможливість змінити позицію. Принаймні була примарна надія, що навіть якщо вона зірветься, то кросівок її врятує.