Глава 6. Суперечки

Андрій лютував та нервово стукав пальцями по смартфону. Він наполегливо намагався додзвонитися до Ярини, але її номер знаходився поза зоною досяжності.

— Ні, я дійсно не розумію, як можна було забути людину в морзі, — він очікував почути хоч якесь виправдання, але Сергій вперто мовчав. — Чи може… Почекай… Ні, — очевидна і логічна здогадка тільки зараз виринула на поверхню свідомості. — Ти навмисно її там залишив! 

— Вважаєш варто було взяти її з собою? — той навіть не збирався чинити опір. — Щоб потім поповзли чутки? Вона ж не вміє тримати рота закритим. Я привіз до лікарні нашу сестру і не вважаю себе ні в чому винним. Софі була потрібна допомога, а з цією нічого б не сталося. У світлі останніх подій морг — взагалі найбезпечніше місце.

Андрія не цікавила мотивація жахливого вчинку:

— Ми зараз же їдемо за нею.

— Слухай, — Сергій потягнувся та знехотя пробурмотів, — може вже завтра заберемо? Я дуже втомився домовлятися з людь… — він хотів поділитися деталями важкого дня, але його перервав суворий голос.

— Завтра субота. Їдемо зараз же.

— У неї все одно квартира розвалена. А там — і стіни, і дах над головою, — не вгамовувався Сергій, який встиг пошкодувати, що зранку запропонував Ярині залишитися та пожити у них. 

— Якщо ти зараз же не повезеш нас до моргу, я тебе вдарю, — Андрій не жартував. Він сховав смартфон та хруснув кісточками пальців. — Бідна дівчинка, мабуть, зараз до смерті налякана.

— Ніби в суботу люди не помирають, а вона ніколи не бачила мертвих, — невдоволено пробурмотів Сергій, але дослухався до вимог, вимкнув сигналізацію та відімкнув автомобіль.

— Ти залишив її в одному приміщенні з…? — Андрій затамував подих. Він щиро сподівався на негативну відповідь.

— Заспокойся, — роздратовано пробурчав Сергій та сів за кермо. — Я зачинив її у лабораторії.

— Ну ти й, — Андрій не став завершувати речення грубощами. Він відчинив двері та опустився на сусіднє сидіння. На розум спали розповіді про патологоанатома, який з невідомих причин безмежно захоплювався його братом та аж занадто багато дозволяв при відвідуванні патологоанатомічного бюро. — Твій Петро знову вирішив піти раніше?

Сергій не відповів — лише скривився та завів мотор. За десять хвилин в дорозі його втомлений погляд провів чергових порушників на дорогих автомобілях. Якби не присутність брата, він би також скоротив шлях всупереч правилам дорожнього руху.

Андрій почув ледь чутне зітхання.

— Зараз заберемо її та вже відпочинемо, — спроба підбадьорити звучала обнадійливо.

— Якби хотів відпочити, то, — Сергій думав нагадати про те, що від Ярини завжди самі лише неприємності, і її повернення не дасть розслабитися, але промовчав. Подальша дорога минула в тиші.

Здавалося, скільки часу мало б зайняти забрати людину з відомого місця та поїхати далі? Кілька хвилин? Немолода жінка, що вперто перегородила прохід до приміщення, ймовірно мала іншу думку стосовно цього питання.

— Ганно Олександрівно, — Сергій завжди підозрював, що невисока жінка, яка постійно стежила за ним примруженим поглядом, тільки й чекала моменту, аби відкрито продемонструвати нелюбов до нього. — Нащо вам перепустка? Я ж сьогодні у вас тут був. Чи ви гадаєте, я вкраду ваших дорогоцінних клієнтів? Так не тривожтесь, повз вас, — він навмисно зробив паузу й окинув її важким поглядом, — я не зможу непомітно пронести тіла.

— Без перепустки або працівника моргу ти далі нікуди не підеш, — Ганна примружила болотного кольору око, схрестила перед собою руки й показово фиркнула.

— Це марно, — Андрій швидко оцінив неможливість досягнення згоди й відтягнув Сергія убік. Він неголосно зітхнув й потер втомлені очі пальцями. — Дзвони Петрові.

За довгі пів години збуджений патологоанатом Петро приїхав на таксі. Він щиро образився на Сергія, якому довірив ключі від лабораторії, й не розумів, як той міг так підвести його та змусити повернутися на роботу у вечір п’ятниці. Петро тільки-но мав побачення з надзвичайною жінкою — красивою, розумною, талановитою. Єдиний шанс на життя, що така взагалі подивиться на непримітного патологоанатома з посередньою зовнішністю та невисоким доходом. Навряд чи вона пробачить, що він так зірвався з ресторану та залишив її. 

Наступні десять хвилин минули в сперечаннях з Ганною, яка вже відверто заради втіхи не бажала впускати трьох чоловіків до приміщення. Навіть попри наявність перепустки в одного з них. Вона також вголос виказала припущення стосовно їхньої приналежності до секти та бездарної спроби дістати органи для ритуалу чи жертвоприношення. 

Кращий вечір п’ятниці годі й уявити.

Зрештою, після довгих вмовлянь, прокльонів та принижень, чоловікам вдалося потрапити всередину. Першим до лабораторії увійшов Сергій, який хотів одразу вислухати шквал грубощів, криків та звинувачень, й більше не повертатись до цього питання. Його здивуванню не було меж, коли заплакана Ярина вскочила з підлоги й кинулась йому на шию.

— Сергію, Сергію, — по блідих щоках проклали шлях нові сльози. — У мене… Я… Телефон розрядився.

Приголомшений Сергій помітив у побілілих від холоду руках вимкнений мобільний телефон.

— Все добре, — він глухо видихнув й знехотя погладив її по спині. — Вже все добре.