Глава 5. Морг

Проте не встигла вона зробити й малий ковток солодкого чаю, як в коридорі грюкнули двері, й за кілька секунд на кухні з’явився вбраний у костюм Сергій. Він похмуро глянув на Ярину, яка заклякла з чашкою в руці й не наважилась піднести її край до рота. Сергій не звернув уваги на бентежні вагання й байдуже підійшов до кавоварки. Він натиснув кнопочку, апарат загудів й почав наповнювати погано вимиту білу чашку ароматною кавою.

З коридору долинули гучні кроки й за мить до нього приєднався й стурбований Андрій:

— Але ти не можеш просто взяти й, — він відкрив рота у бажанні додати більше деталей до претензії, та за мить скосив очі на Ярину з Марією і передумав. Не хотілось, щоб вони стали свідками емоційних сцен.

— Я сказав, що займусь цим. Не треба десять разів повторювати, — грубо пробурмотів Сергій і вимкнув кавоварку. Він зробив кілька ковтків несолодкої кави й поморщився, ніби її залили до його рота проти волі.

Андрій невдоволено похитав головою, але більше нічого не додав.

— Я зараз на роботу, — Сергій поставив брудну чашку до раковини та поправив краватку, що занадто стискала його горло. — Ти зі мною?

— Ні, я пізніше під’їду. До обіду треба ще встигнути на зустріч, — Андрій втомлено зітхнув. Та вже за мить він напружився і скосив підозрілий погляд на чистий костюм. — А чого це ти сьогодні вчасно плануєш бути? Що трапилось?

— Справа померлого прокурора, — Сергій не став заглиблюватися в деталі поза конфіденційними стінами.

— То ось, чого ти такий вигладжений сьогодні, — в очах Андрія промайнуло спокійне розуміння, до якого одразу ж додалась похмурість. — Які перспективи? Проблеми будуть?

— Ні. Я вже казав, що нашої провини немає. Я з усім розберусь, — але не встиг чоловік зірватися з місця й попрямувати до дверей, як збоку за край піджака його обережно смикнула Ярина. Вона зіщулилась на стільці й скосила на Сергія сповнений невпевненої надії та очікування погляд.

Він втомлено закотив очі й повернувся обличчям до Андрія:

— Ярина хотіла запитати, чи ти можеш взяти її на роботу. Чи на стажування. Чи відмовити. Як тобі зручніше.

Та не встиг розгублений неочікуваним запитанням Андрій вигадати відповідь, як вона знову потягнула тканину піджака і звернулась саме до Сергія:

— А можеш взяти мене з собою? Подивитися, що там і як.

— По-перше, це конфіденційна справа і…

Ярина легковажно знизала плечима і схилила голову набік:

— Та я ж не дуже розумна, я все одно нічого не зрозумію у ваших юридичних документах та обговореннях, — якщо його професія дійсно цікава, можна було б на неї вступити після отримання диплома зі спеціальності, якою вона не планує ніколи займатися.

Сергій мав чимало аргументів, які міг би протиставити проханню. Він сам до кінця так і не зрозумів, яким чином Ярина опинилась в його автомобілі й, чому на вході похмурої будівлі він сказав, що вона його стажистка. Однак, як Сергій і припускав від початку, вона лише дратувала та заважала займатися справами.

Вони вже хвилин п'ятнадцять сиділи вдвох в погано освітленому приміщенні без вікон, але з комп’ютером, кількома шафами та старою лампою під стелею. Сергій скосив на Ярину недобрий погляд, відклав один з документів й уїдливо поцікавився:

— Ти знаєш, що забагато хліба в раціоні шкодить фігурі?

— Я від учора нічого не їла, — вона збентежено знизала плечима, але жувати бутерброд, який Марія дбайливо загорнула у фольгу, не припинила. — Можу собі дозволити в рахунок вечері та сніданку.

— Це безумовно так, — Сергій дивувався власній витримці. Він ще вдома відчув, що наблизився до межі, й не розумів, чого досі не вибухнув емоціями. — Але, будь ласка, припини кришити над документами, — Сергій демонстративно струснув крихти з паперу. — Ми в морзі, врешті решт!

— В якійсь коморі. І ти сам заборонив мені їсти у машині, — вона ображено шмигнула носом.

Він достеменно зрозумів, що брати з собою легковажну Ярину на важливу справу, що чекала на нього після цього, не можна, тому цієї ж миті вигадав, як на кілька годин позбудеться проблем.

Ввечері після завершення робочого дня Андрій зустрів виснаженого Сергія, на вилиці якого з’явилась слабка подряпина, біля дверей клініки. Він одразу співчутливо поцікавився:

— Як ти?

— Нормально, — Сергій відмахнувся та зупинився біля машини з цигаркою в руці. — Софа вже в окремій палаті. Тобі повідомили? — він закурив.

— Так, я назначив аналізи. Завтра ще кілька обстежень, і тоді остаточно матимемо уявлення про стан її здоров’я, — Андрій скривився, коли вітер скерував пари диму в його бік.

Сергій поморщився та відчужено глянув на дорогу:

— Яке там здоров’я.

— Скажи, — Андрій помовчав. Він не знав, як обережніше довідатися, чи не повернувся брат до колишніх згубних пристрастей, — ти її так швидко знайшов, тому що…

—  Я не збираюсь тобі звітувати, — холодний тон не приймав жодних заперечень.

Андрій повільно кивнув і вирішив поки не зачіпати болючу тему.