Глава 1. Вечірка

Ярина сиділа на дивані на другому поверсі розкішного маєтку зі склянкою мінеральної води в руці й дивилась на підсвічений на вулиці басейн, навколо якого блукали та спілкувалися між собою багаті та успішні люди. А ще зранку вона йшла з магазину й думала, що її обрахували, повернулась і виявила, що ціни знову виросли, і треба або активно шукати роботу, або переходити на бретаріанство. Життя таке бентежне та непередбачуване.

— Чого така мила панянка сумує на самоті? 

Ярина, що до того крізь негучне звучання ненав’язливої мелодії вслухалась у відгомін розмов людей навколо, ковзнула насупленим поглядом по високому розчервонілому чоловікові, що завмер в кроці від неї.

Вона мимоволі озирнулась, маючи сумніви, що він звернувся саме до неї. Але поблизу більше нікого не було. Чоловік без запрошення вмостився на диван в неприємній близькості й поклав масивну руку на спинку за її плечима. 

— Ти тут сама? 

— А? — Ярина шоковано кліпнула віями. Вони вже й на ти? Хоча, можливо, через їхню очевидну понад тридцятирічну різницю у віці він вирішив звертатися ніби до доньки чи навіть онуки. — Я? Я з подругами.

Чоловік широко усміхнувся й кивнув:

— Подруги це добре. Особливо гарні. То де вони?

Ярина знизала плечима й ковзнула поглядом по групках людей навколо:

— Десь тут… 

— Ну, гаразд, — він якось недовірливо наморщив носа та хитнув головою. — То як тебе звуть, руденька?

—  Я… Ярина.

Вона почала затинатися, а він, здавалося, підсунувся тільки ближче. З кожною миттю ставало дедалі менш затишно. Ярина наполегливіше озирнулась в пошуках Катерини, Марії чи будь-якої іншої допомоги. От де вони, коли так потрібні?

Марія відійшла за коктейлем ще десять хвилин тому. Звісно, Ярина вирішила, що встигне швидко скористатися вбиральнею та повернутися. Вона навіть не потрапила туди, якась пара її виштовхала, а пошуки іншої “таємної кімнати” довелося відкласти на потім. Не могли ж вони з Марією розминутися саме в ту хвилину!

— А вас? — із запізненням видихнула Ярина, яка й до цього дивного знайомства усвідомила, що раніше уявляла такі вечірки більш… офіційними та конструктивними. Хоча, можливо, саме ця була така особлива.

— Вас? — він пирхнув й поблажливо посміхнувся. — Сонечко, — судячи зі звертання, її імʼя ролі не відігравало, — можна на ти. Ігнат.

— Гаразд… 

— Що п’єш? 

— Мінералку, — але не пила, а тримала в руках, бо досі хотіла до вбиральні. — А ви… ти?

Чоловік без напою та посуду глузливо підняв брову. Поки вона чіплялась за хаотичні думки, мовчання затягувалось. Мабуть, варто самій вголос зауважити, що вона поставила недоречне питання, але момент було втрачено, а як згладити кути Ярина не уявляла. Та й не так сильно хотіла це робити.

— Пане Ігнате, — чоловік здивовано озирнувся на молоду жінку, що зупинилась за його спиною. Вона широко посміхнулась та вказала келихом шампанського в руці вбік стійки з барменом, перед якою стояв пан його комплекції та віку. — Здається, вас шукав пан Назар.

Ігнат ліниво обернувся й побачив, як його друг махнув рукою. Поруч з ним стояли дві молоді дівчини модельної зовнішності на підборах. Ігнат ковзнув вибагливим поглядом по їхніх фігурах, оцінювально глянув на Ярину та її яскраве волосся й на коротку мить скривився. Здається, вона тільки-но програла в уявному конкурсі краси. 

— Вибач, красуне, повернусь пізніше, — байдужий голос, що втратив цікавість до спілкування, давав надію, що вони більше не побачаться.

Ярина тихо видихнула. З плечей ніби зняли тяжкий тягар. Вона тільки зараз усвідомила, наскільки була напружена впродовж всієї розмови. 

— Можна? — жінка, яка опосередковано врятувала від неприємної компанії, кивнула на місце на дивані, що звільнилося. Ярина кивнула, й поруч з нею опинилась нова компанія. Жінка заправила за вухо темне волосся, що сягало плечей, та розслаблено відкинулась на спинку. Вона повернулась обличчям до Ярини й м’яко посміхнулася. — Варто бути обережнішою.

— З ним? — Ярина мимоволі обернулась на Ігната, який вже крутився навколо нової жертви. От чому він не боявся різниці в понад тридцять років, а Костянтина так жахала відстань у якісь дванадцять. Зрештою, їй навіть не вісімнадцять, а двадцять два. Буде. Менш як за рік. Хоча, й цей чоловік явно не в стосунки планував запросити…

— З усіма тут. А особливо з чоловіками, — вона зробила малий ковток й неприязно глянула в протилежний бік, де спілкувалась група людей.

Ярина задумливо насупилась:

— Чому?

Жінка глянула на неї та знову посміхнулася.

— Ти така мила. — Чомусь це прозвучало дивно знайомо. Чи слова, чи інтонація… — Як тебе звуть? 

— Ярина.

— Я Єва. Ти вперше на такому заході? — вона не зводила з неї уважного погляду глибоких карих очей. Таких гарних, ніби шоколадних.

— Угу, — Ярина ймовірно єдина припхалась на вечірку в джинсах та старій тонкій кофтинці. І тепер навіть не знала, чи добре, що Катерина така толерантна і не сказала ані слова про її вигляд, чи краще б порадила перевдягнутися… або взагалі нікуди не йти. — А ти… ви?