1

Перший замок до входу в банк зламався за три секунди. Ідіоти, що тут працюють, навіть не спромоглися поставити охорону. Все сподіваються на новітні магічні пристрої, що сканують якийсь там відбиток чи то душі, чи то аури. Дивно штука, яка зламалася за пару ударів. Та й сховали вони її в недоречному місці, певне, керувалися прислів’ям “ховай на видному місці”. 

Нічого мене не цікавило по дорозі до головного – ні золоті монети, ні цінні папери. Тільки одні важкі сталеві двері з купою хитромудрих замків, що були заховані за муляжем стіни у найвіддаленішому куточку банку.

Наводку я отримала неочікувано. Хтось з пташок розвідувальної гільдії перехопив розмову аристократів про скарб, який начебто недосяжний нікому з них. Це мене і зацікавило. Це могла бути старовинна корона, або є сувої старіші за поняття світу, я могла тільки страждати в здогадках і це неабияк підігрівало інтерес. 

Чи може мене дарма називають “Люпен, крадійка століття”? Гадаю, вони не думали, що я дізнаюся про їхні таємниці, але від мене нічого неможливо приховати. Мої вуха та очі розкидані по всьому світі у вигляді найкращих збирачів інформації. Вони допомагають мені за незначну, в порівнянні з моїми багатствами, плату. 

Ну що, подивимося, яка приємність чекає на мене цього разу.

Три… Ні, чотири механізми. Два кодових замка, припаяний засув та магічний замок. Ну, непогано постарался, інший би не впорався.

З магічним замком все просто, благо моя мати була з роду чаклунок, про яких легенди складають. Вони живуть високо в горах, подалі від очей людських. Сходили тільки щоб продати зілля та купити заморських речей. Так мати і знайшла мого батька, десь на недільному базарі. Правда, там його і залишила. Політика Червоних відьом не дозволяє приводити у їхні володіння чужинців, тому про тата я знаю тільки те, що він ходить по цій землі.

Просте заклинання, вивчене багато років тому, зламало магічний замок, а інше розплавило засув. Ось з механізмами потрібно бути акуратніше. Неправильних рух і вони активують охоронне закляття, зайвих очей мені явно не потрібно. 

Приклала вухо до сховку й почала крутити виступ з цифрами. Голосніше клацання підказувало правильну цифру, п’ять хвилин роботи і перший замок відкрився. Ще пару хвилин і другий так само порадував мене характерним звуком відчинених дверей. Ну, сподіваюся, те що там є заслуговує на мою увагу. 

Неприємний скрип рознісся просторим приміщенням банку, долоні трішки спотіли в хорошому передчутті. 

Та от, певно, воно мене підвело. 

Кімната за масштабними дверима освітлювалася магічними лампами, на перший погляд нічого особливого. Золото, дорогоцінності, одним словом – нудно. Та от в протилежному куті щось ворохнулося. Щось до біса велике ворохнулось. 

– Ем… Привіт? – на світло вийшов дракон. Величезний дракон, який зі мною привітався.

Ох, мати рідна. До такого життя мене не готувало. 

***

Луска була чорна, мов найтемніша ніч, ряди гострих, мов леза, зубів здавалося розірвуть тебе на шматки за лічені секунди. Але його погляд був розумним і винуватим? 

– Вибач, не хотів тебе налякати. Ти одна з небагатьох, хто не втік тільки-но побачивши мене. 

– Та все нормально. – Нічого звісно ж не нормально, але не показувати ж йому, що славнозвісна Люпен злякалася.

Я багато чого і кого бачила за життя, але живого дракона вперше. Оце точно скарб. Але його вкрасти буде не так то й легко. 

– А що ти тут робиш, дозволь поцікавитися? – Я ступила пару кроків всередину, показуючи цим, що не боюся його. Його морда засяяла, і мені здалося, що він посміхнувся.

Дракон зробив крок до мене, але потім замислився і далі не пішов. Певно, згадав реакцію інших людей. До чого ж він чарівний, такі манери не кожен аристократ має. 

– Деякі негідники мене обманули. Я ще молодий дракон, мій батько не приділяв мені багато уваги, тому і дурним виріс… Повівся на цих шахраїв і тепер мушу сидіти тут, як вони кажуть, у моєму замку. 

Ого, це хто такий сміливий додумався зробити? 

– А в чому полягало шахрайство? – я присіла на стіл з купою золота, наче у себе вдома. 

– Підписав договір… Вони хотіли взяти мою ділянку гори, щоб прокласти там тур… Туристичний шлях, ось. І сказали, що натомість мені дадуть іншу домівку, де будуть кормити і таке інше. Ось я й опинився тут. А вийти не можу, договір на три роки і скріплений магією. 

Хмм, цікаво. Життя йому дало гарний урок, що не можна підписувати бумаги не прочитавши всіх подробиць, та й взагалі вірити людям. 

Проте мені це тільки на руку. 

– Хочеш я допоможу тобі вибратися звідси? – Закинула ногу на ногу і дивилася на нього змовницьким поглядом. 

Дракон на початку здивовано розплющив очі, а потім піддався ближче до мене. 

– Як?! – майже прокричав, почулися нотки рику, але це від здивування. 

– Та от можу я трохи начаклувати таке, що твій договір розчиниться у повітрі, наче й не було ніколи. – Дарма в мені кров чаклинок, чи що? – Але в обмін на послугу. – Він напружився. – Не бійся, підписувати нічого не будемо, скріплювати магічним договором також. Все що мені потрібно, щоб ти розповів, що тут найбільш дорогоцінне. А потім, якщо схочеш, будемо товаришувати. Ну як? 

Магічна істота застигла, обмірковуючи все. По ньому було видно, що він вагається, але як на мене, це була непогана пропозиція. 

– Згода, – після хвилинного мовчання відповів. 

Я вже встигла окинути оком все, що тут було і сховати до магічної бездонної сумки пару кілограмів золота та дорогоцінних каменів. Лишніми ніколи не будуть.

Дракон розвернувся і пройшов кудись вглиб за стелажі, я пройшла за ним. 

На землі в непримітній скрині лежало дещо дивне. 

– Це яйце Фаберже, ті люди казали, що воно якоїсь прославленої правительки, і що йому десь більше тисячі років, якщо я правильно розчув. Вони його сюди так бережно несли, от я й подумав, що воно дуже важливе.