5. Буркотливий дід та загадковий бік планети

– Піратські дрони незначно пошкодили наше праве крило, до того ж паливо майже закінчилось, – розповідав капітан Ромка своїм пасажирам. – Якщо мій бортовий комп’ютер не бреше, то неподалік від нас знаходиться Проксима Центавра b. Це населена планета, де ми можемо поповнити наші запаси.

– Якесь дивне тут сонце, – сказав Сірко, вдивляючись в ілюмінатор.

– Це не сонце. Ми рухалися на надзвуковій швидкості кілька днів, і наша Сонячна система вже за чотири світлові роки від нас. Тут місцевим світилом є Червоний Карлик. Він, правда, не такий яскравий, як Сонце, але свою функцію виконує, – додав капітан, вдивляючись у зірку. – Збирайте речі, ми на цій планеті пробудимо кілька годин. Я планую закінчити замовлення вчасно, – сказав він, сідаючи за кермо.

За годину космоліт з гордою назвою «Таврія» увійшов в атмосферу Проксими Центаври b. Це була дуже кам’яниста планета, що складалася з гір і невеликих плям води. З південного боку планети капітану вдалося зафіксувати ледь чутний сигнал, і він направив корабель прямо туди. Червоний Карлик і справді світив у рази слабше за Сонце, навіть у найсонячніший день тут панували сутінки.

Корабель приземлився біля невеликої й дуже старої будівлі, яка зовні нагадувала стару заправку. По суті, вона нею і була. Єдиним її мешканцем був чоловік, який саме зараз сидів на скрипучим стільці і читав газету. Навіть приземлення такого великого корабля не відірвало його від читання.

Ця планета була тераформована понад сто років тому, а це означало, що тут був кисень, звісно, в меншій кількості, ніж на Землі, але дихати тут можна було й без скафандрів. Вийти й розім’яти ноги захотіли абсолютно всі, тому за деякий час троє людей і собака пішли в напрямку до старого. Рома, як капітан, вирішив заговорити з ним першим.

– Бажаю здоров’я, – промовив він, усміхнувшись, але відповіді не було. – Добрий день! – додав він трохи голосніше, проте старий ніяк не реагував. Тоді він вирішив підійти ближче й трохи опустити газету, бо на мить подумав, що цей дід тут давно помер.

Але старий був живий, правда дуже глухий. Побачивши відвідувачів, він так злякався, що впав зі свого стільчика прямо на спину. Після цього підскочив на ноги й забіг у невелику будівлю, яка, судячи з усього, була чимось на кшталт при заправного магазину. Правда, як і все тут, вона була вкрита рудою кіркою іржі.

– О, який привітний, мабуть, за частуванням побіг, – промовив Ромка, повертаючись до друзів.

– А по-моєму, ні, – тремтячим голосом сказав Сірко, показуючи лапою в бік старого.

На всіх парах, тримаючи стару рушницю, до них біг старий. Сива борода розвівалася по вітру, а очі були налиті кров’ю. А оскаливши свої гнилі зуби, він був і зовсім схожий на ходячого мерця. Дід зупинився буквально за два метри від них і почав заряджати свою стару рушницю.

– Пограбувати мене, суки, вирішили? – заричав він.

– Ви неправильно все зрозуміли… – почав переляканий Рома.

– Я вас упізнав, ви зі східної сторони, я вас зараз постріляю! – додав старик.

– Дідусю, прошу вас, заспокойтеся, – спокійним голосом почала Саша. – Ми прилетіли з далекої планети, нам потрібно заправити космоліт, і ми полетимо так само швидко, як і прилетіли. Розумієте?

Хлопці не помітили, як опинилися за тендітною спиною дівчини, яка взяла ситуацію у свої руки, не боячись направленої на неї рушниці.

– А гроші у вас є? – трохи м’якше запитав старик.

– Звичайно є, – сказав Рома. – Космогривні, кредити — які ви приймаєте?

– Ти мені очі не замилюй, хлопче, – сказав старик, стиснувши рушницю.

– Є, – сказала Саша, повільно дістаючи з кишені новеньку купюру.

– Інша справа, – сказав старий. – Ідіть за мною, – додав він, прямуючи до магазину.

Розчахнувши старенькі двері, вони опинилися в невеликому магазинчику. Тут переважно продавалися журнали та їжа для швидкого перекусу — в’ялене м’ясо, чіпси й газована вода.

– А я подумав, що ви зі східної сторони, – додав старий, повільно пересуваючись за прилавок.

– А що з ними не так? – поцікавився Сірко.

– Це що, пес що говорить? – закричав чоловік, знову хапаючись за рушницю.

– Ні, це робот, нова модель, – швидко додала дівчина, жестом показуючи Сіркові, щоб він чекав їх на вулиці. Здивований пес на мить оскалив зуби, а потім вийшов на вулицю.

– То хто живе на східній стороні? – нетерпляче повторив Рома.

– На східній стороні нашої планети живуть демони! – серйозно почав старий. – Вони горітимуть у пеклі за те, чим займаються, бо своїми вчинками гнівлять Бога!

– Ого, – з насмішкою промовив Максим.

– Так-так, краще забирайтеся з цієї планети, вона проклята!

– А як же ви? – запитав Рома.

– Мені вже пізно тікати. Я тут народився і тут помру, як мій батько і батько мого батька, і батько батька мого батька, який прилетів сюди в бочці з-під гною.

– Дуже цікаво, – сказав Рома, – але чи не могли б ви заправити наш корабель?

– Так, звичайно, – відповів дід, вибиваючи чек.