2. Бюрократія майбутнього та штамп для говорящого пса

Надівши свій найкращий костюм, Ромка взяв Сірка й попрямував до Міжгалактичного Реєстраційно-Екзаменаційного Відділу, скорочено — МРЕВ. Він не знав, як умовити дати права своєму псу, але вирішив, що уже на місці розбереться з цією проблемою.

— Ля, як на свято вбрався — у туфлях, з пакетом, — пожартував Сірко.

— Будь ласка, будь серйозніше, це дуже важливо, розумієш? — просив його Ромка, поправляючи на ньому метелика.

— Гаразд, та нащо ти мені напялив цю штуку? Мене на районі всі пси засміють.

— Це щоб ти мав більш презентабельний вигляд, потерпи десять хвилин. Як тільки вийдемо звідси, можеш її викинути, добре?

Пес хоч і був незадоволений, але все ж таки послухався господаря.

Увійшовши в будівлю, він побачив величезні черги з людьми. Тут були й звичайні люди, і багатії з кіберпротезами, і кілька марсіанців, і навіть хлопець з Юпітера.

— Ні, брате, я хоч і рахувати не вмію, але тут і псу зрозуміло, що десятьма хвилинами не обійдеться.

— Сірко, я зараз усе владнаю, не хвилюйся.

Підійшовши до першого віконця, їх спрямували до віконця номер три. Дочекавшись черги в третє вікно, їх відправили довгим коридором до кабінету номер сім, де теж була черга, уже побільше. Дочекавшись своєї черги в сьомому кабінеті, вони дізналися, що в третьому вікні все переплутали і їм треба було йти в кабінет номер десять. Майже дочекавшись черги в десятий кабінет, почався обід, і з дверей висунулась рука, яка почепила на дверну ручку табличку, де було написано: «Обідня перерва, відкриємося через дві години».

— Хазяїне, що там написано? — поцікавився Сірко. — Зараз же наша черга, вірно?

— Ну там… — намагався викрутитися хлопець.

— Ти не викручуйся, я по запаху чую сильне потовиділення, а це значить, що ти нервуєшся, а отже, брешеш. Зараз я як почну гавкати, мене це все дістало!

— Прошу тебе, Сірко, потерпи ще трохи…

— Чому я маю терпіти?! — закричав розлючений пес. — Ми тут уже пів дня, я хочу додому, у мене лапи втомилися, в мене хвіст ломить, я хочу жерти!

Раптом білі дубові двері відчинилася на половину. І з неї висунула голову бабуся в величезних окулярах.

— Ви щодо оновлення посвідчення водія?

— Так, мені потрібно замінити напарника! — радісно відповів хлопець.

У нас зараз обід, але ми якраз тестуємо нового дроїда, і ви не проти взяти участь в експериментальній програмі?

— Ми не проти! — хором відповіли Сірко й Ромка.

Пройшовши в кабінет, вони потрапили до невеликої кімнати, де місцеві працівники вже розпаковували свої обіди й незадоволено поглядали на наших героїв.

— За мною, — промовила бабуся в окулярах, відчинивши ще одні двері. — Ідіть прямо до віконця, там вас зустріне наш новий робо-асистент.

Пройшовши коротким коридором, вони опинилися в невеликій кімнаті й у самому кінці побачили маленьке скляне віконце, а за ним — дроїда.

Машина більше нагадувала робот-пилосос, яким Ромка користувався для прибирання своєї «Ластівки», ніж людиноподібного андроїда.

— Що вам потрібно? — раптом промовив дроїд робо голосом, щойно вони підійшли до віконця.

— Мені, будь ласка, оновити посвідчення водія, — невпевнено відповів Ромка, заглядаючи у віконце. — Справа в тому, що мій старий напарник…

— Давайте сюди своє посвідчення, — різко сказав робот, простягнувши свої клешні до невеликого отвору внизу віконця.

— Будь ласка, — промовив хлопець, подаючи дроїду своє стареньке лаковане посвідчення.

— Роман Петренко, дві тисячі двохсотого року народження, це ви?

— До ваших послуг.

— Що?

— Так кажу, це я.

— Виразніше будь ласка. Місце народження Українська Імперія, місто Миколаїв, все вірно?

— Так, все правильно.

— Посвідчення водія було отримане в дві тисячі триста двадцятому році, десять років тому, все вірно?

— Так.

— Ви хочете замінити свого напарника, Вадима…

— Так, ось зі мною новий напарник.

— Добре. Щоб розпізнати його обличчя, мені потрібно піднести його праве око до мого окуляра. — сказав дроїд повертаючи Ромці його посвідчення водія.  

Раптом на грудях дроїда відчинилися дверцята, і звідти висунувся роботизоване око на товстому шланзі. Віно вилізло прямо через віконце і направилось на Сірка й почало сканувати вже його око.

— Ай! — закричав пес. — Це що за фігня? — додав він обурено.

— Дивно, — промовив дроїд. — У моїй базі даних немає таких людей.

— Ну, він не зовсім людина… — почав викручуватися хлопец.

— То він інопланетянин? Чому ж ви одразу не сказали? Для них вас у нас окремий каталог. Хвилиночку.

Після цих слів дроїд завмер на місці й загудів — судячи з усього, цей самий каталог зберігався в нього всередині, як і вся інформація.