Глава 3 Юлія

Збентежено завмираю у дверях, переминаючись з ноги на ногу, а потім втягую через ніс якомога більше повітря і впевненим кроком проходжу на своїх високих підборах до конференц-залу та зніяковіло зупиняюся перед столом. Коли нас повідомили, що власника яхт-клубу на співбесіді не буде, я відчула полегшення. Та коли побачила, як він пролетів повз кандидаток на посаду менеджера, позаздрила тим, хто пройшов співбесіду переді мною.

Розумію, що зараз він бачить моє збентеження.  Але нехай! Спишемо це на те, що я не уявляла, хто власник цього яхт-клубу. Правдоподібніше виглядатиме.

— Юлія Шеванова, — поглядаючи в моє резюме, протяжно промовив Богданов. – Присядьте!

Спокійно вмощуюся на стільці, впевнено вперіщивши в нього погляд. Гра починається! Звичайно, я б могла зараз влаштувати тут виставу. Але не варто забувати, що мені потрібне це місце, щоб ближче підкрастися до власника й вивідати потрібну інформацію. Не дарма весь мій відділ працював над тим, щоб створити мені легенду. Єдине, що я не захотіла міняти – це ім’я. Ненавиджу працювати під чужим ім'ям. Тут же видати себе можна, якщо покличуть, а я не відізвуся. Моє прізвище прибрали зі списків журналістів редакції, тож зв’язати мене й «Оракул» буде не легко. Та такі, як Богданов до цього й не додумаються.     

— Продайте себе, — почувся хриплуватий баритон Богданова.

Така репліка трішки увігнала мене в ступор. І для мене, бувалого журнал юги, такі слова здалися образливими.

Коли підняла на нього погляд, помітила, як він ледь посміхнувся у відповідь. Отже, впізнав. І це означає, що співбесіда спокійно не пройде. Будуть каверзні запитання, які спонукатимуть мене розпалюватися й хлюпнути йому в обличчя чай, який стоїть на столі. Ледве стрималася, щоб не засміятися.

— Продати себе? – перепитала спокійно. – Ну так! Я ж хочу посаду менеджера по роботі з клієнтами, а отже, маю вміти зацікавлювати. Гаразд! Почнемо з мене… Маю диплом магістра з туризму. Шість років працювала в компанії «Золота черепаха».

— Назвіть свої сильні та слабкі місця, — подав голос високий блондин з татуюванням на плечі та проникливими сірими очима.

— Вмію зацікавити клієнтів, розписати картину, яка змусить їх погодитися на купівлю…

— Що робите для того, щоб не втратити клієнта? – запитав невисокий чоловік в окулярах років сорока з залисиною на голові.

— Створили базу й поздоровляли їх з днем народження, висилали туристичні буклети, — почала говорити.

— Що не сподобалося в роботі керівника з попереднього місця роботи? – раптом запитав Богданов.

Дідько! Він таки мріє дозолити та допекти мені.

— Слабкими сторонами вважаю вміння співчувати клієнтам, — промовила спокійно, ігноруючи його запитання. – Інколи шукала гарячі тури, щоб клієнт мав змогу придбати путівку туди, куди хотів.

— Звичайно, керівництву це не подобалося, — наполіг Богданов. – І що ж?

— Така стратегія допомагала мені неодноразово ставати кращим працівником тижня, місяця і року, — промовила спокійно, дивлячись прямо у вічі власника яхт-клубу.

— Тобто проблем з керівництвом у вас не виникало? – запитав Богданов, якось так хитро посміхаючись.

— Ні, — відповідаю, не зводячи з нього очей.

— Що вас мотивує до роботи? – раптом видає він інше запитання.

Твоя фізіономія якомога далі…

— Бажання бути першим, — відповідаю натомість. – Бути лідером! На моїй минулій роботі це моє бажання приносило дохід не лише туристичній компанії, а й мені особисто. Я набувала досвіду, отримувала грошову винагороду за роботу.

— А скільки б ви хотіли заробляти на цій посаді? – очі Богданова світяться якось вже злорадно. Певно мої відповіді не задовольняють його. Та є одна проблема. Колись я писала статтю стосовно співбесід і промахів на співбесідах. Проводила цілі обстеження, перелопатила купу літератури, зустрічалася з багатьма керівниками. Тож знаю відповіді на такі запитання. І знаю, що відповісти, щоб сподобатися керівництву.

— Обмежень немає, — відповідаю впевнено. — Розумію, що чим продуктивнішою буде моя робота, тим вища зарплатня.

Хоча зараз я трішки прикрашаю свою відповідь. Якби я сказала 20 тисяч гривень, наприклад, то він би причепився, що отримавши таку суму, моя працьовитість зникне. А такого співробітника ніхто не братиме на роботу.

— Поясніть, чому саме вас ми маємо взяти на цю посаду? – запитав блондин. – Чим ви відрізняєтеся від інших кандидатів на цю посаду?    

— У мене є план розвитку вашого бізнесу, — промовляю, підводячись. – По-перше, можна зробити акцію «Вихідного дня». Це коли вся родина відпочиває в яхт-клубі вихідними. Для постійних клієнтів знижка.

— Є одна проблема, — Богданов відкинувся на спинку стільця, закинувши ногу на ногу. А потім склав руки на грудях, – ви, наскільки я встиг помітити, поняття не маєте стосовно безпеки клієнта. А питання техніки безпеки для нас на першому місці.

— Чому ви вирішили, що питання безпеки клієнта мене не цікавить? – запитую здивовано.

— Ви тут все так гарно представили, — розвів він руками. – Та є одна проблема. Мені не потрібно, щоб людина, яка вперше прийшла до мого клубу ледве не втопилася, оскільки ви їй порадили… кайт-серфінг…

Це був удар нижче пояса. І на секунду я згадала слова Ірки, яка запевняла, що мені йти на співбесіду не варто. Я вже засвітилася перед ним. Тож навряд чи він віддасть мені це місце.

— Я розумію про що ви, — спиняюся перед ним й впираюся долонями в стіл. – Все підбиратиметься індивідуально під кожного клієнта. Женька займалася водними видами спорту довгий час. Просто через травму плеча закинула все. Психолог порадила побороти її страх…

— Дозволивши їй наковтатися води?

— Створивши для неї ситуацію успіху, — відповідаю спокійно.

— Ось як? – він оглянув кімнату. – Гаразд! Уявімо, що я клієнт, який вперше прийшов до цього яхт-клубу. Сподіваюся, ви знайомилися з компанією, в якій мрієте отримати місце роботи?