Про розбір польотів, різні організми і вступні лекції. А ще про неформалів та істеричних жінок з відлітаючими ґудзиками

— Як ви могли? — патетично вигукував чоловік, причому цілком приємним баском. — Як?! Ви ж розумна жінка! Чому ви про це не подумали?

У відповідь розумна жінка забурмотіла щось про те, що хотіла допомогти і стало шкода налякану дівчинку.

— Як?! — повторив своє улюблене запитання чоловік. — Ви ж знаєте, що не можна самостійно когось напувати заспокійливим! Розумієте! Ви ж були на лікарських курсах і слухали лекції про індивідуальність організмів, та необхідність вимірів та досліджень! І що ви робите? Берете і наливаєте пів чашки свого заспокійливого незнайомій дівчині! А якби у неї алергічний шок трапився з летальним кінцем?!

— Тхуда бхи їй і дгорохга, — з якимось незрозумілим задоволенням прошипів третій голос.

І Олені стало страшно. Змій вона боялася навіть більше, ніж павуків, на яких взагалі мала фобію.

— Мхоже не прхийде до тьхами? — поцікавився любитель шипіти.

— Зміїч, хоч ви не вдавайте, що бажаєте з'їсти нещасну дитину. Дівчат ви не жерли навіть під час свого перебування богом! Тим більш незайманих! — вибагливо сказав чоловік з баском.

— Дха, я їх пхалив. На свята, — підтвердив Зміїч, і Олені стало ще страшніше. Навіть те, що вона ніяка не незаймана, чомусь не заспокоювало. Хто його знає, може, він якраз не незайманих спалював і без будь-яких свят.

— Зовсім проста настоянка, — продовжила виправдовуватися жінка.

— Та жодну з ваших простих настоянок не можна давати людям з даром, що не прокинувся. А ви знали, що це абітурієнтка. А серед них таких багато, їх спеціально до нашої школи відправляють, щоби розбудили, — ядовито сказав чоловік.

— Вибачте, — покаянно прошепотіла жінка.

І Олена ні з того, ні з цього вирішила, що далі спатиме. І нізащо не розплющить очі, бо вона цей дурдом бачити більше не хоче. Після чого й заснула.

***

Вдруге Олена прокинулася через те, що поряд хтось різався в карти і доводив, що хтось там мухлює.

Дівчина, зовсім забувши, що більше не збиралася дивитися на цей дурдом, розплющила очі, і деякий час з приголомшливим її саму спокоєм спостерігала за власною галюцинацією. Галюцинація була на тумбочці. Являла собою зайця в кепочці, білку ядуче-зеленого кольору і пару хом'яків у жилетках. Вони справді грали в карти, голосно шльопаючи ними по перевернутій догори дном тарілці. Один з хом'яків бубонів про мухлеж, але інші картярі уваги на нього не звертали. А білка ще й гризти горіхи поміж справою встигала, спльовуючи підозріло жовту і блискучу шкаралупу, і складаючи хиткою пірамідою ядра – зелененькі такі камінці.

— Е-е-е-е... — нарешті сказала дівчина, вирішивши, що мовчання з її боку дещо затягується.

— Ох, ти ж, матінка-свята! — вигукнула білка, швидко пов'язала на голову косинку — червону в білий горошок — і спробувала прикрити своїм тілом камінчики. А побачивши, якими очима дивиться Олена на поєднання зеленого з червоним, підійшла ближче і заявила: — Феміністка я, виступаю за нормований робочий день та справедливу оплату праці жінок!

— Ага, — тільки й змогла сказати Олена. Галюцинація була дуже божевільна. — Більше не питиму заспокійливе.

— І правильно, дівчино, і не треба, — схвалила білка.

Олена трохи подумала і вирішила задовольнити цікавість. Все одно, хом'яки вже втекли, буквально випарувалися, а заєць зняв кепку і почав корчити з себе звичайну травоїдну тварину, навіть квітку, вивужену з вази, цілком натурально жував.

— А чому ви зелена? — спитала дівчина.

Білка клацнула немаленькими різцями, крутилася навколо своєї осі і посміхнулася.

— Так пофарбувалася, колір сезону, — сказала вона. — Кікімора молодіжна називається. Мені личить, правда?

Олена судорожно кивнула, хоча на її погляд, колір був жахливий сам по собі, а вже на білці зовсім не доречний.

— Ой, заговорилася я тут з тобою, — сказала білка, витягнувши звідкись мішечок і збираючи в нього камінчики. — Я тут одну Клавку підміняю, на побачення вона втекла до Івана Дурня сімдесят восьмого по третій лінії. Думає, що перевиховає його і розуму додасть ... Загалом, так, дівчинка. Клавці було наказано прочитати тобі лекцію про те, що організми у всіх різні і пхати в рот незнайому гидоту недобре. Так і отруїтися можна. До смерті. Загалом, довідник юного зіллявара твій найперший друг і помічник, поки його не вивчиш, навіть нові сорти пива краще не пий. А то додасть туди хтось цікаву траву для запаху, а ти синіми плямами покриєшся. Негарно буде, і синій уже три роки не в моді.

Олена кивнула.

— Так, лекцію прочитала. Що там було далі? — стурбовано сказала білка і витягла з повітря паперовий лист. — Ах, так. Лежить тобі дорога не дуже далека, дівчино. Спочатку до банку Береста та синів. Там тобі спадок хтось залишив, натомість, якась богиня візьме його у свої палаци. Спадок, відверто кажучи, так собі, але для початку вистачить. Свою телефону можеш заряджати в алхіміків. Можеш навіть скриньку у них попросити. Додому додзвонитися зможеш. Відколи тут оселився цей поганий некромант... ну, поганий, бо некромант, хоч і красень… так, це тобі поки не важливо. Загалом, як він оселився, так сам спеціальний зв'язок і встановив, щоб із рідними розмовляти. Бо вони, коли не можуть його довго знайти, беруть і всі з’являються. Цілим натовпом. А вони галасливі, жах. Половина ще й відьми. Загалом, попередиш маму, щоб не турбувалася, бо ти в неї одна. Житимеш у гуртожитку, разом із ще двома дівками на «О», бо Олена. Ця буква, здається, десь на четвертому поверсі. Ну, спитаєш там у Прошихи. Вона у дівочому гуртожитку ключниця. А завтра не запізнюйся на вступну лекцію, бо він цього дуже не любить, особливо в перший день.

— Хто "він"? — Запитала Олена, у якої і так голова йшла кругом.

— Та некромант цей дурний, красень, котрий. Дитя його стихії ти. Хоч і не жіноча воно справа, навіть на захисно-відвідній стежці. Але, гаразд, зараз із цим простіше, зараз некроманти і лікувати навчилися, диваки. А ось п'ять років тому…