Про те, що у своєму невезінні люди частково винні самі. І про виверти удачі

У тому, що сама дурепа і ніхто їй не лікар, Олена Лис переконалася ще півроку тому, коли мамине пророцтво, озвучене просто від злості на нерозумну дочку, взяло і збулося. І тоді ж Олена зрозуміла, що мама просто втомилася з нею боротися, тож і припинила нескінченні скандали.

А коли скандали тільки почалися, Олена сама собі здавалася дуже розумною і продуманою, у неї навіть був план — підзаробити, поки думає, чим далі хоче займатися, а потім гордо вчитися саме там, де щиро хочеться. Ось тільки воно чомусь так і не схотілося. Та й від роздумів і вибору весь час щось відволікало.

Спочатку виявилося, що легка підробка не така й легка. І Олена втомлювалася настільки, що на пошуки ідеального ВНЗ не залишалося ні сили, ні бажання. Потім її навіщось потягло на курси англійської, де обіцяли навчити йому за кілька місяців. І Олена, з думками, що це просто вчителька у школі була ідіоткою, не здатною нічому навчити, радісно витратила на курси майже півроку та купу грошей.

Ідеального знання англійської вона так і не отримала. Напевно, слід і самостійно займатися, а не сподіватися на диво.

Потім Олена зустріла Його та кинулася на завоювання.

Потім Він, на перевірку, виявився тим самим козлом з прислів'я про зле кохання, і Олена лікувала розчарування різними дурницями.

А вже потім, як вишенька на тортику, було те кляте тестування. Про нього Олена теж була кращої думки. Вона взагалі вважала, що тести може завалити лише повна ідіотка. І ось на тобі.

А може, вона цією ідіоткою й була. Або була точно. Самовпевненою дурепою, яка вирішила, що за два роки знання з голови не вивітряться і навіть на підготовчі курси через це ходила через раз.

Показуватися на очі мамі після провалу, котрий вона ще й передбачила, ще два роки тому, було дуже соромно. Адже вона попереджала.

— І чому я така невдаха? — питала Олена у платана, на лаві під яким святкувала провал, заїдаючи квас пиріжком із грибами та картоплею. — І який ідіот ці безглузді тести вигадав? Ось раніше складали іспити під час вступу і жодних проблем.

Іспити зараз здавалися Лєні легкою справою, і вона дуже шкодувала, що народилася так пізно.

Така ось невдача.

— А краще б приймали просто так, відсіваючи зовсім тупих у процесі, — замріяно сказала дівчина. — Де б такий ВНЗ взяти?

І її питання було почуте, але Олена поки що про це не знала. І навіть коли отримала листа із запрошенням навчатися в експериментальному університеті, не припустила, що це через те питання. Вирішила, що це якийсь розіграш. Але все одно пішла, хапаючись за примарний шанс. Дуже не хотілося зізраватися мамі в черговому провалі. Тим більше, не хотілося, що Олена чудово розуміла причини цього провалу. І знала, що мама також їх розуміє.

Хотілося хоч якось відтягнути неприємну розмову. І похід на пошуки експериментального ВНЗ здавався непоганою ідеєю. А не знайде, то не знайде. Вона нічого не втрачає.

За адресою, вказаною у запрошенні, чомусь був бар. Причому якийсь дивний. Цю дивність Олена бачила, хоча в чому вона полягає, сказати б не змогла.

"На перехресті" — говорила вивіска. А трохи нижче було написано: «Ми виконуємо ваші мрії та допомагаємо втілити бажання».

— Хм… — задумливо оцінила дівчина. — І тобі вітаннячко, Гаррі наш Поттер. Чи це про того мужика, який змінював щось у минулому? Містер Час, здається.

Постоявши трохи і погіпнотизувавши вивіску поглядом, Олена вирішила зайти. Через невиразне відчуття неправильності. Хоча підозрювала: ця неправильність лише спроба заперечення власної дурості. Та сама соломинка, за яку хапаються різні особи, що тонуть.

Бар зустрів Олену напівтемрявою, бубонінням з телевізора, повною відсутністю охочих щось випити і барменом, що нудьгує за стійкою.

— Добрий день, — невпевнено сказала Олена, почуваючи себе малолітньою дуриндою, яку зараз з ганьбою проженуть.

Бармен з цікавістю глянув на дівчину і тяжко зітхнув.

Олена потопталася на місці. Трохи подумала, а потім вирішила спершу поставити кілька запитань. Адже могла і з адресою наплутати. Раптом тут, прямо за рогом, знаходиться шуканий навчальний заклад?

Хоча, звісно, ​​навряд.

Підійшовши до стійки і зазирнувши в телевізор, де люди з гвинтівками за спинами якраз кудись бігли на дивних на вигляд роликах, дівчина глибоко вдихнула і випалила:

— Не підкажете, де знаходиться ось це?

І ляснула по стійці листочком із дбайливо виписаною з електронного листа адресою та абревіатурою вузу.

Бармен глянув на листок і видав:

— Знаю. Малий закритий світ між сьомим і восьмим заломленнями. Знаменитий своєю академією і тим, що є прохідним двором для усіляких божественних втілень. Хочете туди вирушити?

— Хочу, — похмуро відповіла дівчина. І головне, справді хотіла — убити особливо жорстоким способом жартівника, який придумав цей розіграш.

— Чудово! — підозріло посміхнувся бармен. — Ваше бажання для мене закон!

Він клацнув пальцями і люди на дивних роликах, які саме почали стріляти по мішенях, зникли з телевізора, змінившись здоровенним мужиком, що тримає над головою щось схоже на звичайну шпалу. Чоловік трохи попихкав, приміряючись, а потім кинув шпалу перед собою. Навіщо, Олена так і не зрозуміла.

— Ви можете виходити, — заявив бармен. — Чи бажаєте коктейль?

Жодних коктейлів дівчина не хотіла, тому похмуро кивнула і гордо пішла до виходу, морально готуючись бити сумкою по головах придурків, які зараз почнуть кричати про сюрприз та іншу нісенітницю.

А придурків за дверима так і не виявилося. Там, взагалі, стояла лише самотня дівчина, боязко озиралася і намагалася розкурити люльку. І все б нічого, мало на світі диваків і неформалів, але крім трубки у дівчини були довгі «ельфійські» вуха з китицями на кінчиках і несерйозні крильця, як у бабки, вони дрібно тремтіли і непогано поєднувалися з вухами.

— Е-е-е-е... — тільки й змогла сказати Олена у відповідь на це видовище.