Розділ 8

Обережно роблю кілька кроків від нього, щоб звільнитись з клешні нахаби. 

Поки Матео витягає валізи, Мирослав командує йти за ним.

– Ходімо, познайомлю вас з біг-босом. 

Орест Яровий уважно слідкує за нашим наближенням, поруч з ним загадково всміхається Яра, її за талію притуляє до себе наречений, скоріш за все. 

Я йду слідом за самовдоволеним і ніби надто веселим Мирославом та майже не відчуваю ніг від хвилювання. 

В уяві вже малюю як мене за шкірку викидають у море і бажають приємного плавання… аж до самого дому. 

– Що це було? – шепоче до мене Інка, поки ми йдемо у бік Ярових.

– Самій би хотілося знати, – відповідаю крізь зуби. 

Страх в мені швидко змішується зі злістю. Гримучий коктейль, від якого трохи марудить. 

– Батьку, знайомся! – здалеку починає Мирослав. – Інна, донька нашої чарівниці Валентини. І, – пауза, явно навмисна, а погляд на мене знов дивний. – Ніка… кажуть, вона богиня кондитерки. Замовляй тістечка, Яро. Хоча ні… я буду першим в черзі на солодке, – що за такі натяки в нього? – Дівчата, а це і є голова родини – Орест Яровий. 

 Питання “Що тут збіса відбувається?” мене не полишає. Поки намагаюся лиш тримати обличчя і мовчати.

– Вітаю, – напружено мовить Орест. 

Я б не хотіла панікувати… але вони всі витріщаються на мене.  

– Вітаю вас, дівчата, – трохи м'якше і з посмішкою звертається до нас сестра Мирослава. – Мене звати Ярослава, можна просто Яра. А це мій наречений, Роман.  

Чоловік поруч з нею коротко киває нам. 

– Мої квіточки! – від дому до нас з криками неслася мама Інки.

Подруга кинулася в її обійми й мені дісталося уваги від Валентини Іванівни. 

– Прошу вибачення, – відразу ж перепрошує мама Інки у все ще напруженого Ореста. – Емоції просто. Давно доню не бачила. 

– Все нормально, Валя. Проведи дівчат у їхні кімнати. Нехай перепочинуть з дороги.

При цьому в мене все вже чесалося від його прям прискіпливого погляду. 

– Ще побачимось сьогодні, – вставляє Мирослав, дивиться ще так… багатообіцяльно. 

Валентина Іванівна теж підмічає його інтерес до бідної мене і стискає губи. 

Вона веде нас до будинку. Мовчить. Ми тихенько крокуємо позаду.  

Дім Ярових зсередини не дивує. В тому сенсі, що він, очікуємо, ідеальний. Світлий, просторий, гармонійне поєднання скла, дерева і холодного білого мармуру. Переважає мінімалізм, але присутні акцентні деталі, що надають будинку затишку та певно коштують більше, ніж усе моє життя разом узяте. 

Валентина Іванівна не зупиняється. Вона веде нас крізь скляні двері великої світлої вітальні на задній двір, де теж є басейн, кілька зон для відпочинку, збоку видніється під'їзна дорога і виблискують на сонці кілька люксових авто. Трохи далі помічаю тенісний корт, а біля нього менший і значно скромніший будиночок. Саме туди, по вимощеній на газоні кам'яній доріжці направляється мама Інки. 

– Проходьте, – вперше порушує вона мовчанку, відкриваючи нам двері до теж дуже затишної вітальні. – Тут живе персонал. Крім охоронців. В них свій будиночок біля виїзду зі сторони острова. 

Вона йде до світлого дивану, встеленого по-домашньому плетеною ковдрою. 

– На другому поверсі живуть два водії та одна сім'я, теж наші – Марина і Дмитро Леонідович. Він садівник і за басейнами слідкує, а вона старша покоївка. 

Її помічниця, Люба, мешкає на першому поверсі. Я теж тут живу. У вас буде кімната на двох… 

– Ти якась сердита ніби, – перебиває маму Інка. – Не рада, що ми приїхали? 

– Мої красуні, – погляд тітки Валентини значно теплішає. – Я дуже рада вашому приїзду. Бачить бог як я вас чекала. Самій на кухні важко бути… Але зараз мене дещо інше хвилює.

Вона дивиться на мене так, що відразу хочеться сховатись за тим диваном. 

– Що? – запитую, готуючись слухати якісь звинувачення. – Я гадки не маю чого той Мирослав так на мене дивиться. Перепаяло його чи що. По дорозі такої уваги ніби ж не було. 

– Взагалі то, він тебе майже відразу виділив, – зовсім не бажає мене рятувати Інка. 

Тітка Валентина за роки дружби з Інкою вже стала мені другою мамою і завжди переживала як за доньку. 

– Справи кепські, – важко зітхає Валентина Іванівна. – З пані Дариною ще поговорю. Сподіваюся вона знайде управу на сина. Якщо чесно, я шокована. Думала доведеться відбивати від вас Святослава. Той жодної спідниці повз не пропустить. Та й уявити собі не могла, що проблеми почнуться саме з Мирославом. Ох дівчата!!

– Та не буде ніяких проблем, – вирішую її заспокоїти. – Він зараз забуде про моє існування. Просто може скучно було вранці мажорчику. 

– Ти б бачила як він тебе очима поїдав, – не збирається вгамовуватись Інка й отримує від мене ліктем у бік. 

– Валентино Іванівно, – кажу рішуче. – Ви ж знаєте мене добре. Я не буду псувати вам і собі репутацію. Я робити приїхала, а не гратись…

– А я б погралася, – Інка мрійливо закочує очі. за що отримує потиличника від мами.

– Та що ви мене з усіх боків штиняєте?! – обурюється подруга. – Ну пожартувала. Недурна я. Завжди дотримуюся головного правила – на робочому місці й в робочий час ніяких інтрижок, бо собі потім буде дорожче. Знаю-знаю. Для розваг у нас будуть вихідні й цілий острів не менш привабливих багатіїв. На Ярових світ не закінчується, – змовницьки підморгує мені.

– Вертихвістка, – пирхає тітка Валя. 

– І я за тобою сумувала, мам, – відповідає їй Інка. 

– Ох, дівчата, – зітхає Валентина Іванівна. – Щось не на місці в мене серце. 

– Ти перебільшуєш, – безтурботно говорить Інка, поки я плавлюся під поглядом її мами. – Ніка має рацію. Ну розважився Мир трохи. Зараз піде по своїх мільярдерських справах і будемо ми спокійно собі на кухні працювати. Не драматизуй, мам. 

– Щось тут не так, – махає головою Валентина Іванівна. – Він так ніколи себе не поводив. Може й справді ти йому так сильно сподобалася? – запитує мене. 

– Кому? – випадаю в осад. – Цьому самовпевненому Денді? Я звісно від скромності не страждаю, але, будемо чесні – таким подобаються дівчата зовсім іншого класу.