Розділ 7

НІКА

До порту ми доїхали за двадцять хвилин. Спека тут відчувалася ще сильніше. Повітря ніби стояло. Таке солоне, густе, з запахом моря та неочікувано бензину. Десь кричали чайки, гуркотіли мотори, всюди метушилися люди з валізами, хтось сміявся, хтось сварився італійською.

Я навіть на секунду зависла, роздивляючись усе це.

Красиво і якось… не моє. Розумію що треба час. До будь-яких змін в житті треба звикнути. Дивлюся на подругу, яка всміхається мені та обіймає за плечі.

– Пригоди починаються, – каже вона тихо, вдихаючи повітря на повні груди. – Це буде наше найкраще літо, Ніко. 

Теж усміхаюся, хоч поки не відчуваю такого ж оптимізму…. 

– Нам сюди, – кидає Мирослав і навіть не дивиться чи ми йдемо за ним.

Звісно, йдемо. Куди ж ми подінемось.

Матео тягне наші валізи, крокуємо позаду Ярового молодшого, котрий впевненою ходою розсікає натовп на причалі. 

Ми проходимо повз кілька катерів. Усі гарні, білі, блискучі. Але Мир навіть не сповільнюється. І лише коли я вже думаю, що ми зараз вийдемо з порту взагалі, він зупиняється.

– Прийшли, – обертається до нас даруючи свою голлівудську усмішку. 

Я переводжу погляд.

І… ну, так. Це не катер.Це вже щось інше.

Білий корпус, блискучий, як з реклами успішного успіху у соцмережах. Два рівні, широкі сходи, м’які сидіння, дерево, що виглядає дорожче за всю мою квартиру разом узяту.

– Нічого собі, – тихо видихає Інка.

Я мовчу, бо, чесно, не знаю, що сказати.

– Подобається? – раптом питає Мирослав, впиваючись в мене уважним поглядом.

Зиркаю на нього.

– Нормально, – знизую плечима. То ж не падати мені тут без свідомості від виду його… катера.

Його губи ледь смикаються. Наче стримує посмішку. Дивний…

Коли ми вже відпливаємо, я сідаю ближче до краю і дивлюся на воду.

Вітер трохи рятує від спеки, і від думок. На жаль ненадовго. Бо я все одно відчуваю його погляд і це дратує.

Він обмінюється з Інкою незначними люб'язностями, посміхається їй відповідаючи на питання про життя на острові, а сам постійно косує у мій бік. Мені б відвернутись та не звертати уваги на це, але не виходить. 

Не просто небезпечний цей Мир, він вже безмежно мене дратує, змушує відчувати себе ніяково. Що взагалі йому треба?

Хіба Матео не зміг би нас забрати на його катері? Чи він це чудо технічного мистецтва нікому не довіряє? 

Острів з’являється поступово. Спочатку просто зелена пляма, потім розмиті обриси білих маєтків, кожен з яких має свій пляж і пірс, біля якого пришвартовані катери й навіть помічаю велику яхту та кілька парусників. 

Потім — великий світлий маєток стає чіткішим за інші. Ми пливемо у його напрямку і сусідні вілли зникають за зеленим розмаїттям острова. 

Будинок Ярових це чисте втілення картинки ідеального життя людей, у яких забагато грошей і занадто мало проблем.

Великий сучасний велетень потопає у зелені, рівний газон розділяє пляж і зону біля маєтку. Навіть здалеку в очі впадає велетенський басейн з блакитною водою. Ідеальний, до деталей продуманий дизайнерами простір. 

– Вау… – видихає Інка.

А я просто стискаю губи. Не можу розслабитись. Важко сприймати себе у такій картинці з журналів. 

Коли катер пришвартовується, я помічаю неподалік від причалу людей. Впізнаю Ореста Ярового. Він сміється, щось розповідаючи своїй доньці. Поруч з ними певно наречений Ярослави…

Саме він нас бачить першим і вказує на це Яровому.

І от тут починається щось абсолютно дивне.

Мирослав першим сходить на берег. І… усміхається. Нормально.Не тією холодною, намальованою усмішкою, а так якось ніжно і… тільки до мене? 

Це точно той самий чоловік?

– Іди сюди, – раптом каже він.

Обертаюся до подруги, але й вона нічого не розуміє та здивовано дивиться на Ярового молодшого.

– Я?, – все ж таки перепитую.

– А тут ще одна Ніка є? – спокійно відповідає. – Сміливіше, королево.

Я нерішуче роблю кілька кроків і наступної секунди дивом стримую шокований крик.  

Він кладе руку мені на талію, притискає й переставляє на пірс. 

– Розслабся, – тихо каже мені на вухо і досі обіймає. – І просто посміхайся. Тобі дуже личить щира посмішка, Ніко.

Що? Що це відбувається? Що це за такий закоханий погляд на мене? Його полавило від спеки чи це я втратила свідомість і зараз знаходжуся у своїх мареннях?