5 розділ

- Нерта Беланія значить. Адміністратор дому пристарілих шукала деяку "Нерту Беланію" по проханню однієї дівчинки 12 років на ймення Сіна. - Ну дивись, в списках цього року її немає, інші треба дивитися в архіві. 
- Як немає? Маленька я дивилася великими заплаканими очима на адміністратора. Це була старша добра жінка, років 40-ка, на голові виднілася відросша сивина. 
- Добре. Почекай тут, я піду в архів пошукаю. А ти доки приглянь за однією бабулькою в 46 кімнаті. 
- Так! Дуже -дуже - дуже вам дякую! Швидко витерши сльози з очей, я побігла в 46 кімнату з великою надією що та її найде, що те, що її не має цього року - це помилка. 
Двері були широкі, ніби для проїзду візка, схоже бабуся не ходяча. Коли я зайшла, кімнату освітлювала велика кількість світла з вікна, а легкий вітерець повіював блакитні штори. У вікно дивилася стара жінка з маскою на лиці, дуже худа, ніби з ліктів і колін виднілися кістки. 
- Добрий день! - сказала я, ніби очікуючи якусь відповідь. Але жінка ніяк не зреагувала.  Тому я підійшла ближче. Але коли вона мене побачила її погляд зовсім змінився. З спокійного мирного лиця, яке споглядало на садочок з струмком біля будівлі, на наляканий вираз обличчя. Це заставило мене різко відійти назад. Але в жінки появилися сльози на щоках, які намочили її маску. Вона завжди так реагує? Може саме тому мене до неї послали, що ж робити? 
- Будь ласка, не плачте, все добре. Пробувала я заспокоїти чи то налякану, чи то щасливу жінку. Її погляд різко змінився на спокійний і вона продовжувала дивитися на мене. 
- Перепрошую, ваша маска намокла, може я її поміняю? Добре що пачка масок була прямо на її тумбочці. Схоже вона глуха, бо ніяк не реагувала на те, що я говорю, тому я просто зняла маску. Але зараз я думаю, що якщо б повернулася в часі, я б точно цього не робила. Тільки но я зняла маску, як почувся різкий сморід гнилі, губ у неї не було, як і зубів, язика і подавно, ніби це був не рот, а просто чорна діра гнилі. Думаю в тому віці мені не треба було таке бачити, хоча коли я останній раз жила в бабусі, вона мене загартувала до багато чого. Я різко відвела погляд і навіть не дивлячись надягла нову маску. Тепер зрозуміло чому вона не розмовляла. Тепер у кімнаті була повна тиша, із-за того що вона не зводила з мене погляд, почувалося ніяково. Ось цю тишу зірвала адміністратор. 
- Ти казала Нерта Беланія? В списках останніх 4 років такої людини не знайшлося. Можливо ти ім'я поплутала, або вона в іншому домі пристарілих.
В цей момент бабуся різко обернулася в сторону адміністратора витріщивши очі, після цього вона почала видавати дуже дивні звуки, ніби хотіла щось сказати, але не могла.  Це мене налякало, тому адміністратор вивела мене на коридор. 
- Це Меланія Білан. Кажуть в лікарні в неї виявили рак слизових оболонок, вилікувати не змогли, але видалили найбільше вражені, а на подальшу хіміо-терапію не було коштів, тому опинилася вона тут. 
- І чому тільки таке стається? Мені було шкода її, було видно що за нею практично не доглядають. Дитячий розум не розумів чому їй просто не можуть надати таку допомогу, яку їй потрібно. 
- Таке може статися з кожним із нас. Адміністратор сказала це тихо, ніби так, щоб ніхто не почув. Так ніби вона когось згадувала. 
Я погодилась із адміністратором. Але згадала про її слова у кімнаті. 
- А що на рахунок моєї бабусі? Її точно не має в списках? Я запитувала її ще з надією на її помилку. 
- Думаю я не помилилась, наврядчи є тут хтось з таким іменем. 
Знала б я, яку я помилку тоді зробила, що просто пішла геть.