На цей раз нас розділяє дещо більше ніж відстань. Відійшовши трохи більше як 5 метрів я обернулася з надією побачити його, але все що мене зустріло на тій стороні - це холодний вітер погойдуючий гойдалку на дитячому майданчику. - марно я досі тримаюсь за надії. Подумала я і ступаючи далі, більше не оберталась.
***
Можливо я надто багато думаю про нього - пошепки мовила Сіна.
Не можливо, а прямо так! - майже криком докоряла подруга Сіни, Лола.
Останні дні Сіна взагалі не виходила зі своєї кімнати, їжу замовляла доставкою, а її світло - рожеві штори не пропускали ні каплі світла у її кімнату.
- Дивись яка ти стала із-за цього! Просто відпусти, він гавнюх і нічого більшого. Навіть однією твоєї сльозинки не вартий.
- Так, ти права - з посмішкою і впевненістю прозвучали слова Сіни. Так ніби вона і справді так думала.
- Дякую що посиділа зі мною, мені набагато краще, можеш іти. - Сіна добродушлива і сердечна людина, по крайні мірі так про неї відкликалися її знайомі.
- Ти впевнена? Якщо тобі справді краще тоді я піду.
- Так-так, можеш іти.
Знову залишившись на самоті, потопаючи у своїх дивних почуттях злості, розчарування і любові Сіна задихалася слізьми. - як же я тебе ненавиджу, але як же я тебе люблю.
#3244 в Любовні романи
#764 в Короткий любовний роман
#366 в Молодіжна проза
Відредаговано: 18.12.2024