Розділ 20. Епілог. Зима тепер не вічна

Я розуміла Ліаріель, тому не злилася. Її серце захопила образа. Вона думала, що зможе знищити Рейнгара, випалити його з свого серця навіки. Але коли побачила його, коли він заговорив до неї, вся її рішучість розтанула, як сніг під весняним сонечком. І я раділа, що вона змогла впустити весну в своє серце і в цей світ.

А от Фріллі я не пробачила її вчинку, хоч і розуміла, що вона пішла на нього з відчаю. Але навіть відчай не виправдовує викрадення й нараження на небезпеку беззахисної дитини. Фрілла навколішках благала мене не виганяти її з роботи, клялася, що більше ніколи нічого поганого не зробить, та я не могла їй більше довіряти. Я ще добре пам’ятала, як вона колись до Ерінвальда липла і що розповідала Ліессі, іншій служниці про свої плани одружитись на багатому чоловікові заради грошей. Тим, хто ставить гроші вище за все, довіряти не можна. Ерінвальд теж не бажав її бачити поруч. Фрілла в сльозах покинула наш дім, але вона отримала саме те, що заслужила. Як би Ерінвальд не жалів її сім’ю, але допомагати тій, хто зрадив його довіру він більше не збирався. Фрілла сама обрала цей шлях і тепер їй доведеться все життя тягнути на собі тягар дурного вчинку. Хай взагалі подякує, що ми до в’язниці її не відправили за скоєне. Тільки з жалості до її сім’ї, яку вона майже сама тягла на собі, ми цього не зробили.

Конунг довго вибачався перед нами за те, що спочатку не повірив. Ми розуміли його, тому не тримали образи за моє короткочасне ув’язнення. Зате цей випадок зблизив нас і ми почали частіше їздити до нього в гості. Я досить швидко звикла до поїздок в палац і того, що конунг з дружиною стали нашими друзями. Про те, що маленький принц Торнхельд був у захваті від Еріліфеї я взагалі мовчу. Торн не відходив від Ері ні на крок — захищав, допомагав ходити, коли вона тільки встала на ніжки, навіть грався з нею у ляльки. Недгальд з дружиною постійно жартували, що Торнхельд знайшов собі наречену, але я відганяла цю думку подалі. Дитяча дружба не зажди залишається в дорослому віці і тим паче не завжди перетворюється на кохання. А ще я просто не могла уявити мою маленьку розбишаку королевою Ельтанії.

Крихітка Ері росла так швидко, що я не встигала наглядітись на неї. Така ж енергійна й непосидюча, як і я, вона перетворила наше життя на ураган. Але то був приємний ураган. Настільки приємний, що коли Ері трохи підросла, ми задумались про ще одну непосидючу крихітку. Так у нас через 4 роки народилася Айлінея. Ми назвали її на честь матері Ерінвальда, а ще її ім’я нагадувало мені про сестру.

Айлі росла більш спокійною, ніж Ері, але і з нею сумувати нам не було коли. Мої дві дівчинки мали схожі риси, але очі й волосся в них відрізнялися. Тоді як Ері мала бірюзові очі Ерінвальда і моє медове волосся, Айлі мала білосніжне волосся Ерінвальда і мої блакитні очі. Еріліфея обожнювала молодшу сестричку і весь час крутилася навколо неї. Дивлячись на те, які вони дружні, я вже уявляла, скільки пригод у них буде в майбутньому. Непосидюча Ері точно буде втягувати Айлі в них, як тільки менша трохи підросте.

Ерінвальд продовжував управляти містом. Я теж знайшла собі справу до душі. У вільний від виховання дочок час я створювала дитячі книжки — казки і розмальовки. Вони користувалися шаленою популярністю у дітей і я раділа, що змогла потішити не тільки своїх дівчаток, а й інших дітей.

Кайсіна з Альсіною вступили до магічної академії, як і мріяли. Ми допомогли їм з оплатою, бо вони давно вже стали частиною нашої сім’ї. Помічницею старенької Таренсії на кухні несподівано стала племінниця Лавіори, яку та давно ростила як дочку після загибели її батьків. Дівчина хотіла незалежності, а ще їй хотілося залишитись у світі зими. Вона була однією з небагатьох справжніх ельтанійців, хто не хотів зміни пір року. Таренсія з вчителем Альтарісом довго не наважувалися, але врешті-решт одружилися, тож вчитель залишився жити у нас. Він навіть намагався навчати магії Ері, але з цим маленьким ураганчиком могла впоратися тільки я. В свої 5 років Еріліфея вже їздила верхи на фрео і кілька разів тікала в ліс, змушуючи нас всерйоз задуматись над цілодобовим охоронцем для неї. Айсгрім взагалі ховався від неї, бо ця дитина так заціловувала бідолашного котика при зустрічі, що він тікав, ледве чув її голос. Під бочок до мене й Айлінеї.

Знадобилося 5 років, щоб повернути в Ельтанію всі чотири пори року. П’ять королівств разом зі столицею залишилися в обіймах вічної зими — це був подарунок Рейнгара для Ліаріель, яка за стільки років звикла до вічної зими. Та й більшість людей не хотіли змін. А ось за межами королівств вони почалися. З віковими снігами й кригою дуже добре впоралися магічні рослини Крижаного лісу. Вони плавно всотали в себе зайвий сніг, не дозволяючи йому затопити все навкруги, а вже потім Рейнгар перетворив небезпечні рослини на нові джерела магії. Вони не тягли енергію зі світу, а навпаки ділилися нею. Магія посилилась, діти народжувались більш здібними, та навіть ті, хто мав слабкі здібності, стали більш вправними магами. Справжніх ельтанійців більше не називали темними магами, вони стали повноправними жителями Ельтанії і розселилися по різним королівствам.

Попри те, що я любила літо, я не збиралася переїжджати в теплі королівства. Наш дім залишився тут, в місті Таліндор, і змінювати його на інше я не хотіла. Я звикла жити серед снігів, я навчилася бачити в зимі красу, та й змушувати Ерінвальда міняти все його життя я не могла. Ми знайшли чудовий компроміс — купили будиночок в теплій зоні й приїжджали туди на вихідні протягом весни, літа й осені. І мені це подобалось.

Ліаріель і Рейнгар не ховались більше у своєму вимірі. Вони проживали в першому храмі, який тепер разом з прилеглою територією був оточений магічним бар’єром через який без дозволу не пройдеш. Вони все ще проводили зустрічі у своєму вимірі, але виключно в певні дні тижня. Богам було чим зайнятись окрім спілкування з людьми. Вони підтримували магію цього світу, слідкували, щоб ніхто і ніщо не зруйнували Ельтанію. І їм це чудово вдавалось.