Розділ 19. Кохання завжди перемагає

Я продовжувала мовчати, не знаючи як врятувати ситуацію. Ерінвальд міцно стискав мою руку, але теж не промовив ні слова, шокований тим, що у війну була втягнута наша дитина. Ліаріель, ніби знущаючись, створила з криги колиску і поклала в неї Еріліфею. Крихітка навіть не поклала, тихо собі лежала, не здогадуючись про небезпеку, що їй зараз загрожувала. Я не знаю, скільки б ще ми так простояли, коли втрутився Рейнгар.

— Я згоден знову померти, але годі знищувати людей, Ліа, — промовив він, повільно підходячи до Ліаріель. — Залиш Елліну та її сім’ю в спокої і я знову дозволю тобі мене перемогти. Якщо це зробить тебе щасливою, то я згоден, люба. Бо я тебе кохаю попри все.

Рейнгар говорив так ніжно, тепло, що здавалося від його голосу може розтанути лід. Ліаріель тільки на мить глянула йому у вічі, а потім… опустилася на коліна і розплакалася. Я бачила перед собою не богиню, а жінку — зломлену, ображену, заповнену до країв болем. І зараз цей біль виривався сльозами з її очей і, падаючи на замерзле озеро перетворювався на мініатюрні кристали.

Зворушена моментом, я не відразу помітила, що відбувається навколо. А коли помітила — не знала, як реагувати. Люди Лавіори повільно почали збиратися навколо Ліаріель, над їх долонями здіймалась магія, готова в будь-яку мить зірватися і, певно, атакувати богиню. Вони б і атакували, але Рейнгар помітив їх дії.

— Не треба, — він підняв руку, зупиняючи атаку своїх людей. — Це не ваш бій.

Почувши його слова, Ліаріель підвела голову і побачила навколо себе бойових магів. Я думала, вона підійметься, розлютиться, атакує їх, але Ліаріель так і продовжила сидіти на дзеркальній поверхні озера.

— Я не міг допомогти тобі, Ліа, коли та клята трійка руйнували твою Аленварію, бо їх спільники напали на Ельтанію, — продовжив свою сповідь Рейнгар, стоячи поруч з Ліаріель і моєю дочкою. Він стояв майже біля самої колиски крихітки Ері, трохи затуливши її від Ліаріель, ніби захищав. А може й справді захищав. — Якби я покинув свій світ і пішов тобі допомагати, ми б втратили обидва світи, або ж взагалі загинули. Нас було всього двоє, а їх — п’ятеро. Ти ж знаєш, Ліа, я був готовий прийняти тебе в свій світ, але не бажав в ньому твоїх експериментів. Через них напали на твою Аленварію і я не міг допустити, щоб ситуація повторилась знову. Але ти вже змінила Ельтанію своїми експериментами. Ти зробила так, як хотіла. Тепер можеш вбити мене. Знову. Тільки біль в собі не вб’єш. Я ж знаю, що ти досі мене кохаєш, Ліа, — голос Рейнгара здригнувся, ніби і він плакав, але він стояв спиною до мене і я не бачила його обличчя. — Тому я пропоную тобі чудову угоду. Ми можемо залишити 5 королівств Ельтанії такими, як вони зараз є, а землі за їх межами поступово перетворимо на тепліші. Зі зміною пір року, як це і має бути. З маленького світа на 5 королівств посеред снігової пустки Ельтанія перетвориться на величезний і могутній магічний світ.

— Мій світ і так могутній, Рейне… — процідила крізь зуби Ліаріель. Та тільки не злість в її голосі чулася, а біль, який вона ледве стримувала. — Я не потребую твоєї допомоги.

— Помиляєшся, Ліа, — ласкаво, але впевнено заперечив Рейнгар. — Твій світ руйнується. Магія Крижаного лісу зовсім скоро зробить з Ельтанією те, що сталося і з Аленварією. Ти зробила помилку, забравши з Аленварії зразки рослин, що накопичували магію. Я тобі тоді казав, повторю і зараз: не можна накопичувати магію в одному місці. В твоєму Крижаному лісі надто багато магії…

— Я контролюю цю магію! — з відчаєм у голосі викрикнула Ліаріель. Вона намагалася говорити впевнено, але я розуміла — Ліаріель не контролює магію лісу.

— Якби ти контролювала, Елліна б не опинилася у нашому світі.

— Про що ти? — Ліаріель вдала, що не розуміє, але не розуміла тут саме я, а богиня лише намагалася приховати правду.

— Один з твоїх порталів почав поглинати магію Крижаного лісу, витягуючи її з Ельтанії і відправляючи за межі світу. У немагічний світ. Туди, де магії не повинно бути. Ти намагалася заблокувати витік магії, але своїми діями спричинила аварію внаслідок якої загинула Елліна. Прагнучи виправити свою помилку — адже ти не жорстока, я знаю — ти повернула до життя дівчину і забрала у свій світ. Але тут знову не впоралася. Магія тепер перемкнулася з порталу, який все ж тобі вдалося заблокувати, на Елліну. Вона наповнювала бідолашну дівчину, погрожуючи спалити її вщент, аж поки не втрутилась частина мене — Рейн. Я допоміг тобі врятувати її, а ти… Ти вирішила наставити цю дівчину проти мене, обманом і хитрістю змусивши тобі допомагати. Певен, Елліна не знає, що ти не рятівниця її, а загибель. Звісно, все вийшло випадково, ти не хотіла нашкодити дівчині, але ж це через твою магію вона загинула у своєму світі. Адже так, Ліа?

Ліаріель мовчала. Вона бачила, що я дивлюсь на неї, чекаючи відповіді.

— Так, — кивнула вона, дивлячись мені в очі. — Пробач, Елліно. Я не хотіла, щоб так вийшло.

Я мовчки кивнула. Зараз ця ситуація не була вже важливою. Зараз вирішувалась доля всього світу. І моєї дитини.

— То що, Ліа? — продовжив Рейнгар. — Ти згодна? Ельтанія буде нашим спільним світом. Ми поєднаємо в ньому вічну зиму і зміну пір року. Я допоможу тобі впоратися з магією Крижаного лісу, але залишу поле для експериментів. Тільки не таких, що руйнують світ. Ми будемо разом експериментувати. Я готовий до змін. Але якщо ти проти, то вбий мене, Ліа. Я не хочу жити без твого кохання. Тільки зроби це сама. Ти ж знаєш, що можеш. Якщо я дам дозвіл. Ти не можеш вбити мене тільки без дозволу. А я дозволяю. Я дозволяю тобі все, люба. Тільки б ти була щасливою. Твої сльози, твої сумні очі розривають мені серце.

Світ навколо ніби застиг, очікуючи відповіді Ліаріель. Зачаровані зворушливим моментом, ми ледве дихали. Що ж вона вибере: щастя чи біль? Від вибору богині залежало не тільки її власне життя, а й життя всієї Ельтанії. Вирішальний момент, що змінить все.

— То що скажеш, Ліа? Мир? — в теплому голосі Рейнгара відчувалася усмішка. Він простягнув руку Ліаріель, терпляче очікуючи її рішення.