Розділ 16. Час настав

Після розмови з Ерінвальдом я зв’язалася з Лавіорою. Я мала повідомити їй про плани Ліаріель.

«Ти маєш якнайшвидше викрасти уламок, інакше Ліаріель нас знищить», — я майже відразу отримала я магічну відповідь від Лавіори.

Що? Ні! Я не готова. Навіть Ліаріель дала мені цілий місяць на підготовку, а Лавіора хоче, щоб я все зробила негайно.  

«Але ж у нас є місяць», — заперечила я їй.

«Ми не маємо права на помилку. Краще зробити все раніше, аніж потім не встигнути. Час настав, Елліно. Зроби це в найближчі дні».

Я сподівалась, що Лавіора зрозуміє — в мене маленька дитина, яку я боюсь залишати. А раптом не вийде? Раптом я загину? Я хотіла довше часу провести з дочкою і чоловіком, перш ніж почнеться вирішальна битва. Та тільки часу мені не дали.

Я пішла на пошуки Ерінвальда, щоб розповісти йому погану новину. Думала, що знайду його в кабінеті чи бібліотеці, але його там не виявилось. Я обійшла майже пів замку, коли нарешті побачила, що Ерінвальд вийшов з двері, що вела вниз, до печери.

— Я тебе всюди шукаю! — я склала руки на грудях, невдоволено дивлячись на нього. — Що ти там робив?

— Ти що забула, який сьогодні день, Еллі? — хитро всміхнувшись, Ерінвальд притягнув мене до себе і поцілував. Бурчати і супитись відразу розхотілося.

— Який? — я дійсно не знала, що сьогодні за день. Невже свято якесь?

— Рівно рік з твоєї появи в Ельтанії! — радісно оголосив Ерінвальд і потягнув мене у бік печери.

Я аж зупинилась від подиву, вивільнившись від рук Ерінвальда. За цими насиченими подіями останніх днів я геть забула про річницю мого перебування в Ельтанії. А планувала ж відсвяткувати! І забула. Як так?..

— Геть вилетіло з голови… — я аж засмутилася. І що тепер робити? Не святкувати?

— А от я пам’ятав. Адже цей день для мене важливий — ти з’явилася в моєму житті. Навіть день нашого весілля не такий важливий, як твоя поява тут. Тому я дещо підготував, — Ерінвальд змовницьки мені підморгнув і знову взяв за руку. — Ходімо вниз.

Я була так зворушена увагою Ерінвальда, що ледве стримала сльози. Він про все потурбувався! Який він уважний!

Спустившись вниз і пройшовши до підземного озера, я застигла від здивування. Раніше тут сяяли лише кристали, але зараз берег прикрашали різнокольорові магічні ліхтарики, а деякі навіть літали у повітрі, закріплені магією на певній висоті. На березі був розкладений м’який плед з подушками, а на ньому — тарілки з їжею і напоями.

— Вирішив влаштувати нам романтичну вечерю на двох, — Ерінвальд підвів мене до пледу і всадив на подушку. — Тільки на двох не вийшло. За мною пробрався Айсгрім. Десь тут бігає. Сподіваюсь, нічого з тарілок не поцупив, поки я за тобою ходив.

Не встиг Ерінвальд згадати про котика, як той вистрибнув з-за каменю і спробував спіймати ліхтарик, що висів біля нас. Ось тільки трошки невдало розрахував траєкторію польоту і разом з ліхтариком приземлився в озеро — добре, що біля самого берегу.

— Айсгріме, не бешкетуй, — ми з Ерінвальдом не стрималися від сміху. Котик так кумедно обтрушував лапки від води. — Іди сюди, я тобі м’яска дам.

Котик слухняно підійшов, вмить втративши інтерес до ліхтарика, і з’їв шматочок запеченого м’яса з моєї долоні. Так приємно було годувати його з руки. Котики такі милі!

— Буде романтична вечеря на трьох, — я погладила котика, який вмостився біля моїх ніг, вдячно муркочучи.

Розповідати зараз про повідомлення від Лавіори не хотілось. Навіщо псувати такий приємний вечір? Обговоримо все завтра. А сьогодні — я мала право трошки відпочити, розслабитись перед початком моєї місії. Трошки спокою і тихого щастя перед бурею — саме те, що потрібно.

Наступного ранку, завершивши сніданок — Таренсія порадувала нас запіканкою, майже такою, як готувала моя мама — я запропонувала Ерінвальду прогулятись садом. Я не хотіла говорити в домі. Я боялася, що хтось може нас підслухати. Адже в замку багато людей працює, а не всім з них я могла довіряти.

— Ти що полюбила зиму? — Ерінвальд підставив мені лікоть, коли ми вийшли надвір, щоб я за нього трималася.

— Не хочу, щоб нашу розмову підслухали. Ходімо на відкритий простір, подалі від дерев. Я маю тобі розповісти дещо важливе.

Я потягнула Ерінвальда до хвіртки на задньому дворі через яку ми вийшли й опинилися посеред снігового поля.

— Думаю, тут нас ніхто не почує, — я озирнулася на всі боки, щоб впевнитись — ми тут одні.

— Щось трапилось? — веселий настрій Ерінвальда вмить розтанув, як жменя снігу, кинута у вогонь.

Я розповіла йому про повідомлення від Лавіори. Почувши, що вона вимагає діяти просто зараз, Ерінвальд із серйозного став розлюченим.

— Ти не готова! Ти не підеш за уламком зараз, Еллі! — Ерінвальд був категорично проти плану Лавіори. Я й сама йому не зраділа, але розуміла — Лавіора має рацію. Зволікати не можна. — Навіть Ліаріель тобі дала аж місяць на підготовку. Що собі ця Лавіора думає? Якщо в тебе не вийде і Ліаріель розгнівається, ти не зможеш від неї захиститись. Ти маєш багато магії, але ще не дуже добре нею керуєш. Єдине, на що ти можеш зараз опиратися — твоє везіння. І все. Так не годиться. Передай Лавіорі, що ти не будеш діяти зараз.

— Еріне, заспокойся, — я поклала руку йому на плече, але він скинув її.

— Не заспокоюсь! — Ерінвальд взяв мене за плечі і зазирнув у очі. — Невже ти не розумієш, Елліно? Ти можеш загинути! Я не переживу, якщо тебе втрачу! Я надто багато близьких вже втратив!

— Я все розумію, Еріне, — я говорила спокійно, щоб не хвилювати Ерінвальда ще більше, але всередині мене вирував такий самий гнів, як і в нього. Та я не могла його показати. Хтось з нас двох має залишатись спокійним. — І дуже боюсь. Але в мене немає вибору. Якщо буду зволікати, Ліаріель змусить мене знищити Рейнгара. Я не хочу цієї війни, тому мушу спробувати перемогти хитрістю. Я буду обережна, — я ніжно торкнулася щоки Ерінвальда, змахнула з його волосся сніжинки. — Обіцяю, коханий.