Розділ 15. Залишився місяць

Пройшло всього кілька днів з моєї зустрічі з темними магами, як уві сні я побачила Ліаріель. Вона мала стурбований, навіть невдоволений вигляд і наказала мені прийти до храму і побачитись з нею. Я відразу ж прокинулась, вся мокра від поту, моє серце калатало так, ніби прагнуло вистрибнути з грудей. Невже Ліаріель якось дізналася, що я планую зраду? Але ж вона казала, що не слідкує за людьми весь час… Хоча… Про задум темних магів повернути Рейнгара вона ж якось дізналася. Нехай і не відразу.

Так! Або я чогось не розуміла, або богиня мені знову збрехала.

Я розповіла про свій сон Ерінвальду і він сказав, що я маю їхати у храм. Він хвилювався, розділяв мої побоювання щодо викриття, але відмовлятись від зустрічі з богинею було неприйнятно. Якщо вона кликала — треба іти. Тому одразу після сніданку ми вирушили до храму. Охоронці нас так само супроводжували, хоч потреби в них більше не було. Але ж ми не могли нікому зізнатися, що темні маги насправді не несуть загрози.

Пройшовши через звичний ритуал я опинилася у вимірі Ліаріель. Богиня вперлася в мене невдоволеним поглядом, зовсім як уві сні, і, навіть не привітавшись, почала дорікати.

— Ти спілкувалася з темними магами, Елліно? — навколо неї аж сніг кружляв, така вона була сердита. — Як ти могла?

— Взагалі-то вони мене викрали, — брехати — так брехати. Якщо Ліаріель постійно бреше мені, то чому я маю казати їй правду? Тим більше, в мене є захисний амулет і вона не зрозуміє, що я її обманюю. Якщо, звісно, амулет діє на богів. — В мене не було вибору.

— Я знаю, що тебе викрили. Але ж ти могла мовчати!

— А я хіба якісь секрети їм розповіла? — я не розуміла, чого Ліаріель так біситься. Вона ж не могла знати подробиць нашої розмови. Та й нічого я їм не розповідала про неї. Навпаки, то вони мені розповіли купу цікавих фактів про Ліаріель.

— Ні, але будь-яке спілкування з ворогом неприйнятне. Вони могли схилити тебе на свій бік!

О, ось в чому справа! Могутня богиня боїться, що її переможуть люди і не до кінця відроджений бог? Було б смішно, якби не було так сумно.

— Але ж не схилили, — я з викликом подивилась Ліаріель в очі. Повірить? Чи ні?

Ліаріель кілька довгих секунд дивилася на мене, а потім нарешті усміхнулася. Зовсім легко, майже непомітно, але усмішка промайнула на її блідому обличчі.

— Добре, що ти розумієш, де добро, а де зло. Я боялася, що темні маги можуть спокусити тебе своїми казками про літо.

— Я чудово розумію, що літо зруйнує Ельтанію, — запевнила я її. Схоже, амулет дійсно працював на всіх: і на людей, і на богів. — Адже танення такої кількості снігу може призвести до затоплення. Як би я не любила літо, але ж не такою ціною.

Ліаріель заспокоїлася. Її очі більше не дивилися з гнівом, вони дивилися з теплом. Вона вірила мені, і було трохи незручно її обманювати, але я розуміла — це на користь самій Ліаріель. Вона ще дякувати мені потім буде, коли я помирю її з Рейнгаром.

— А звідки ти дізналася, що мене викрадали темні маги? — поставила я головне питання. Адже саме через це богиня покликала мене до себе. — Слідкувала?

Ліаріель відповіла не відразу, що навело на думку: вона збирається збрехати. Я вже добре навчилася її розуміти. Дивно, що вона цього не бачить.

— За тобою не слідкувала. Але перевіряла темних магів і побачила, що ти у них. Перелякалася, що ти вирішила з ними співпрацювати, тому й позвала.

Наче гарно вигадала, але дещо не сходилось. У темних магів я була 3 дні тому, а Ліаріель покликала мене тільки сьогодні вночі. Якщо вона так хвилювалася, то мала б покликати на наступний день. Але ні, вона чогось чекала. Хотілося притиснути її до стінки, але ж вона все одно не зізнається, якщо не захоче. Тож я зробила вигляд, що повірила їй.

— Ти мене тільки через темних магів покликала?

— Звісно, — Ліаріель підійшла ближче і подивилась мені прямо в очі. — Скажи, Елліно, наскільки добре ти вже підготувалася? Як гадаєш, ти вже достатньо навчена, щоб атакувати темних магів і знищити їх бога?

Ось і настав цей момент. Я сподівалась, що Ліаріель ще нескоро почне розмову про битву, але вона не стала затягувати. А я не хотіла так швидко! Я ледве відновилася після пологів, тільки почала нормальні тренування, а вона вже цікавиться, чи готова я йти в бій. Не готова! Зовсім не готова! Я ще навіть план не придумала, як її обдурити. Не кажучи вже про те, що я недостатньо тренувалась.

— Я регулярно тренуюсь, але пройшло всього 2 місяці після народження дочки. Я ще не готова йти в бій.

— Я розумію, — Ліаріель торкнулась мого плеча, намагаючись підбадьорити, але мені потрібен був час, а не її «розуміння». — Але і ти зрозумій мене, Елліно. Темні маги вийшли на тебе. Вони майже відродили свого бога. Ми не можемо зволікати.

— Але ж ти казала, що процес відродження темного бога може тривати ще близько 5 років, — я чудово пам’ятала слова Ліаріель. Вона обіцяла мені більше часу, а зараз забирає його і хоче кинути в бій непідготовленою. В бій, який я не хочу вести на її боці.

— Я помилилась, — спокійно відповіла богиня. Ніяких хитрощів, ніяких вигадок — просто помилилась. І за що її тільки той Рейнгар кохає? Я б на його місці знищила б її. Одні проблеми від цієї богині!

— Ти помилилась, а мені тепер що? Непідготовленою в бій йти? — я не збиралась так легко здаватись. — Залишити дитину без матері? Якщо я загину, то хто вигодує мою дочку? Їй всього 2 місяці, вона п’є лише грудне молоко. Ти далека від цього, ти не розумієш людей. Думаєш, ми твої іграшки? Ні, ні і ще раз ні!

Тепер лютувала я. Я не могла дозволити Ліаріель підкорити мене. Я не її рабиня. В мене є моє життя і я їй його не подарую.

— Ви, люди, геть не розумієте глобальних цілей, — Ліаріель розсміялася мені просто в обличчя, ніби я сказала щось смішне. — Долі кількох людей не мають значення, коли мова йде про мільйони. Зволікаючи, ти дозволиш темним магам відродити їх бога і зруйнувати Ельтанію. І тоді не буде ні тебе, ні твого чоловіка, ні твоєї дочки. Отямся, Елліно! Часу не залишилось. Я даю тобі рівно місяць на підготовку. А потім — в бій.