Розділ 14. Вибір зроблено

— Віддайте нам Елліну, інакше ваш храм зараз перетвориться на руїни, а ви всі загинете, — гучний голос конунга рознісся громом навколо, змусивши навіть мене здригнутися.

— Забирайте, — Лавіора доволі грубо штовхнула мене в спину і я, не втримавши рівновагу, впала, боляче вдарившись колінами об замерзле озеро. Я обернулася до неї, щоб кинути невдоволений погляд, але вона вже зникла за дверима храму разом зі своїми людьми.

— Вони не заподіяли тобі шкоди, люба? — Ерінвальд миттєво підбіг до мене, допоміг піднятися й обтрусити сніг з сукні.

— Якщо не рахувати це падіння, то ні. Зі мною все добре, — спіймавши погляд Ерінвальда, я примружилась, сподіваючись, що він зрозуміє мій натяк. Ерінвальд кивнув і попрямував до Недгальда, міцно тримаючи мене за руку.

— Схоже, сьогодні бійки не буде, — видавив він усмішку.

Солдати конунга почали бурчати. Одні жалкували, що бійка відміняється, інші були невдоволені, що їх марно підняли посеред ночі.

— Бійки, може, й не буде, — незвично тихо після гучного окрику відповів Недгальд, — а от допит — так. Виключень ні для кого немає, — додав він, побачивши, що Ерінвальд насупився.

Мене відвезли назад до палацу, дозволили погодувати доньку, а потім покликали на допит. Він проходив у тому ж кабінеті Недгальда, де ми спілкувались раніше. Серед присутніх був сам конунг, його інспектор і Ерінвальд з Еймелією. Вона не спала, весь цей час місця собі не знаходила, поки мене шукали.

— Елліно, зараз на тебе спрямують магію, яка огорне тебе прозорим блакитним туманом, від якого ти будеш відчувати легке поколювання. Я почну ставити тобі питання. Якщо ти збрешеш, то туман з блакитного перетвориться на червоний. Зрозуміло? — спитав мене Недгальд, коли я сіла в крісло.

Я кивнула, сподіваючись на те, що амулет Лавіори спрацює і я не опинюся після першого ж питання у в’язниці. На мене відразу ж спрямували магію — холодний, трохи колючий потік повітря, і Недгальд почав розпитувати мене про цілі, через які мене вкрали темні маги. Я розповіла йому, що вони намагалися схилити мене до співпраці, але я відмовилась. Щодо мого перебування в храмі я пояснила, що темні маги потягли мене туди, щоб їхній бог, який ще в процесі відродження, вплинув на мене. Я вигадувала, що він прагне знищити Ельтанію, змінити тут все, що спокушав мене літом, але я не хотіла літа такою ціною. А після розмови з богом темні маги мене збиралися замкнути у якійсь печері, щоб я не заважала їм і не допомагала Ліаріель. Я брехала так, як ніколи в житті, але туман навколо мене як був блакитним, так і залишився. Амулет Лавіори дійсно працював.

— Дякую тобі за чесність, Елліно, — Недгальд кивнув інспектору і він прибрав магію. Відразу стало тепліше і затишніше. — І за відданість теж. Я радий, що ти не піддалася на вмовляння темних магів. Вибач, що довелося перевіряти. Словам зараз віри немає.

— Я все розумію, — кивнула я.

Недгальд нас відпустив і ми з Ерінвальдом і Еймелією попрямували до нашої спальні. Ледве двері зачинилися, як Еймелія наклала якісь чари на кімнату, сплівши химерний візерунок, і тихо спитала:

— Як тобі вдалося обманути інспектора?

Ми з Ерінвальдом переглянулись. Невже Еймелія зрозуміла, що я брешу? Але чому тоді конунг не зрозумів? Він так довіряє магії?

— Не тут, Еймі, — Ерінвальд похитав головою. — Вдома в мене поговоримо.

— Я ж наклала чари, — насупилася Еймелія, схоже, вона дуже хотіла дізнатись правду. Та й в мене язик свербів поділитися всім, що зі мною трапилось.

— Твої чари тут може хтось пробити. Вдома поговоримо, — повторив Ерінвальд тоном, ще не терпів заперечень. — Йди спати, Еймі. Елліна втомилася. Я теж. Нам всім треба відпочити.

Коли Еймелія пішла я хотіла заговорити, але Ерінвальд притиснув долоню до моїх губ.

— Мовчи. Менше проблем буде.

— Я лише хотіла попросити гарячого чаю і снодійного зілля, — пробурчала я, прибираючи його долоню. Хоча, звісно, не тільки це. Але я чудово розуміла, що обговорювати мої пригоди в палаці конунга небезпечно.

Ерінвальд викликав служницю і, попивши чай із зіллям, я вляглася спати, хоча за вікном вже почав жевріти світанок. Зілля подіяло миттєво і я провалилася в спокійний сон без сновидінь. Виспавшись, ми поснідали — чи вже пообідали? — в компанії конунга і його дружини, а потім вирушили додому. Еймелія поїхала з нами, сказавши своєму чоловіку, що залишиться у нас на кілька днів. Він був не проти. Навіть питань ніяких не ставив. Діставшись нашого замку надвечір, ми повечеряли, бо Ерінвальд відмовлявся щось обговорювати, поки я не поїм, а потім вчотирьох зачинились у бібліотеці — вчитель Альтаріс теж мав все знати.

— Непроста ситуація… — підсумував вчитель Альтаріс після того, як я детально розповіла про свої пригоди за межами королівств. — І дивовижна. Хто б міг подумати, що Ельтанія збудована на брехні?

— Я, — я махнула рукою, знову звертаючи на себе увагу. — Я ж відразу відчула, що у вас тут щось не те коїться.

З мого обличчя не сходила усмішка, я раділа, мала рацію щодо Ельтанії, але на обличчях інших радості не було — тільки розгублення. Я розуміла, що їм складно усвідомити правду, адже вони поколіннями жили в брехні. Але їм доведеться її прийняти.

— Ти чужа тут, тому й змогла розгледіти те, чого ми не бачили, — припустив вчитель Альтаріс. — А от нам не тільки важко було припустити, що вся наша історія — брехня, але й заборонено. За подібні думки можуть приписати до темних магів і запроторити до в’язниці.

— І що тепер робити? — я дивилася на вчителя з надією. Адже він розумний, він має знати, як вийти з цієї ситуації з найменшими втратами. — Ми не можемо дозволити Ліаріель знищити Рейнгара і обманювати ельтанійців. Так неправильно.

— Неправильно, але за підтримку темних магів нам світить в’язниця, — озвався Ерінвальд. Він слухав мою розповідь з таким похмурим виразом обличчя, що мені здалося — він не підтримає мене в бажанні піти проти Ліаріель. — Конунг не подивиться на те, що я його родич. Перейти на бік темних магів означає зрадити. А за державну зраду карають навіть власних дітей. Перед законом ми всі рівні.