Розділ 12. Бал і правда про богів

Перші 5 днів нового року промайнули так швидко, що я й не помітила. Ми чудово проводили час разом і лише раз виїжджали до міста, щоб придбати мені розкішну бальну сукню ніжно-блакитного кольору. Я думала, в мене весільна сукня була неперевершеною, але Ерінвальд привів мене до крамнички, в якій продавалися сукні нереальної краси. Вдягнувши сукню, що найбільше припала мені до душі, я відчула себе в ній королевою.

— А дружину конунга як у вас називають? А сина? — спитала я, коли ми вже збиралися на бал. Якщо слово конунг я раніше чула, то як у наших древніх скандинавів називалися їх дружини — не мала жодного уявлення. — І взагалі, які в них імена? Як до них звертатися? І нагадай, ким тобі конунг доводиться?

Я вже встигла забути, який там у них рівень спорідненості. Здається, дуже далекий.

— Конунг — мій троюрідний дядько. Його бабуся була сестрою мого прадіда. Ми вже настільки далекі родичі, що наші діти могли б спокійно одружитися, — пояснив Ерінвальд. Я ж на це тільки пирхнула. Ще не вистачало стати більш близькою ріднею конунгу. Про таке я ніколи не мріяла, бо це купа обов’язків і певна публічність. А мені воно непотрібно. — Офіційно дружина конунга називається дроттнінг, але зазвичай її називають королевою, а сина принцом. В різні історичні періоди у нас змінювалися назви, тому часто вживають обидві. До конунга і його дружини звертаються «Ваша Величносте», а до їх сина — «Ваша Високосте», але то офіційно, на людях. Хлопчик страшенно не любить, коли його так називають, адже він ще дитина. Просто на ім’я. Його Торнхельд звуть.

— А конунга з його дружиною? — нагадала я, бо їх імена Ерінвальд так і не назвав.

— Ти досі не знаєш? — здивувався Ерінвальд, усміхаючись до мого відображення в дзеркалі. Я саме чіпляла новенькі сережки, які мій чоловік купив мені до сукні. Скільки ж він на мене грошей витрачає і нічого не шкодує. Ідеальний чоловік! — Я думав, ти вже дізналася, — я лише похитала головою, зачаровано розглядаючи себе в дзеркало. У куди тільки поділася та Елліна, що носила простенькі светри, футболки та джинси? Та Елліна навіть не уявляла, що може виглядати так велично. — Нашого конунга звуть Недгальд Лівадарі, а його дружину — Тайліра. До речі, не дивуйся, — Ерінвальд хитро посміхнувся, — вона молодша його аж на 15 років.

— Це у вас сімейне? — я згадала, що і батьків Ерінвальда була різниця у віці 10 років, а у нас з ним взагалі 12.

— Мабуть, — Ерінвальд обережно, щоб не зіпсувати макіяж, поцілував мене у щоку. — Ну що, Еллі, ти готова? Нам вже час вирушати. Спізнюватись до конунга не годиться. 

Дивовижно, але в палац конунга ми приїхали першими. Відчуваючи якийсь підступ, я спитала у Ерінвальда:

— Коханий, а нам точно на 5-ту вечора?

— Нам — так, — Ерінвальд саме допомагав мені вибратися з карети. На його обличчі засяяла така знайома хитра посмішка, що в мене з’явилися деякі підозри.

— А іншим?

— А іншим — на 6-ту.

— Але чому?! — обурилася я.

— Ти дуже довго збираєшся, Еллі, — Ерінвальд простягнув мені лікоть і я відразу ж взяла його під руку, щоб у своїй розкішній сукні зовсім нерозкішно не розтягтися на снігу. Кайсіна разом з плетеним кошиком-ліжечком, в якому спала крихітка Ері, впевнено крокувала попереду, за двома з чотирьох наших охоронців. Інші двоє йшли позаду нас. — Тому й сказав тобі, що нам треба на 5. Бачиш, як добре вийшло: ми «спізнилися» всього на 15 хвилин. Але мені вистачить часу, щоб поспілкуватися з конунгом. Це ще одна причина через яку ми приїхали раніше.

— А про що ви будете спілкуватись?

— Про тебе і темних магів. Мені потрібно заручитися підтримкою конунга, в разі якщо щось не так піде.

— А мені можна бути присутньою на цій розмові? — хоч я дуже хвилювалася перед знайомством з правителем всієї Ельтанії, але хотілося побачити його у неформальній обстановці, зрозуміти, що він за людина така. З ярлом нашого королівства я вже встигла познайомитись, а от з самим конунгом — ще ні.

— Не просто можна, а потрібно. 

Коли ми зайшли до палацу, нам назустріч відразу ж вибіг святково вбраний хлопчик. Побачивши кошик із вже не сплячою Ері, він зачаровано застиг. Я вдягла Еріліфею в неймовірно гарненьку сукню, в якій донечка була схожа на крихітну квіточку. А на голові в неї красувалася пов’язка з квітковим декором, тож вона у свої два місяці вже справляла ефектне враження.

— Це мій подарунок? — тихо спитав хлопчик. Схоже, це і був той самий принц.

Ерінвальд взяв в одного з охоронців велику коробку і присів навпочіпки поруч із принцом.

— Ні, це мій подарунок, Торнхельде, — Ерінвальд йому весело підморгнув і вручив коробку. — А твій — ось. З Днем народження, Ваша Високосте!

— Дядьку Еріне, ну я ж просив не називати мене так, — принц трішки насупився, скоріше вдавано, аніж насправді сердився.

Дядько Ерін? Я не стримала усмішки. Не думала, що принц буде звертатися до Ерінвальда так по-простому. Хоча, мабуть, Ерінвальд бував не раз у палаці і, певно, у доволі неформальних відносинах з конунгом. Адже родичі. Хоч і дуже далекі.

— Торнхельде, треба казати «дякую», коли тобі щось дарують, а не бурчати як старий дід, — над головою пролунав низький, розкотистий голос і я обернулася.

Переді мною стояв справжнісінький король, вірніше конунг: високий й широкоплечий, з довгим білосніжним, як у Ерінвальда, волоссям, але з бородою, суворий, але його уважні смарагдово-зелені очі дивилися доброзичливо. Золота корона зі смарагдами, під колір його очей, прикрашала голову конунга, а його святкове вбрання теж було в зелених тонах. Йому дуже личило. Хоч йому було вже 52 роки, проте він виглядав досить молодо як на свій вік. Поруч із ним стояла красива жінка в трохи меншій короні, теж вдягнена у зелене. Схоже, це і була його дружина. Хоча вона мала бути на кілька років молодшою за Ерінвальда, але я б їй більше 30 не дала. Не зважаючи на те, що і сам конунг мав молодший вигляд, ніж йому було насправді, але їхня різниця у віці все ж кидалася в очі.