Розділ 11. Новий рік в Ельтанії

За навчанням і батьківськими обов’язками я не помітила, як підійшов кінець року. Тільки коли Ерінвальд запропонував мені з’їздити в місто за прикрасами до святкування Нового року, я зрозуміла, що нічого не знаю про тутешній Новий рік.

— А ми будемо прикрашати ялинку? — спитала я, сідаючи в сани. Мені хотілося взяти з собою і доньку, але вона ще була надто маленька для таких поїздок та й не звикла до зимового повітря. Адже люди тут могли нормально дихати тільки, коли пили зачаровану воду. А Еріліфея поки що годувалася лише молоком.

— Навіщо? — Ерінвальд здивовано повернув до мене голову.

Поки ми їхали до міста я розповіла йому про наші новорічні традиції — від ялинки і до святкового столу. Ерінвальд слухав з цікавістю, але традиція зрубати ялинки йому не сподобалась.

— Якщо хочеш, ми можемо купити невеличку ялинку в горщику і ти прикрасиш її за своєю традицією, — Ерінвальд запропонував мені чудовий компроміс. Мені й самій було завжди шкода ялинок, але Новий рік без ялинки — не Новий рік. — Традиційні страви теж можеш приготувати. Я з радістю спробую. Ти ж знаєш, як я люблю твої страви, Еллі, — Ерінвальд ніжно поцілував мене в губи.

Я загорілася ентузіазмом. Поки Ерінвальд вибирав традиційні прикраси Ельтанії, я шукала в крамничках те, що могло знадобитися мені. Коли ми повернулися до саней, то довелося частину купленого складати у сани охоронців, бо в нас не вистачало місця. Побачивши окрім ялинки у горщику гілочки ялівцю з синіми ягідками, я здивовано підвела брови.

— А казав, що це жорстоко зрубати дерева на свята.

— Це не дерево, а гілочки. Зі старих дерев. Їх зрізають, щоб дерева краще росли. Ми прикрашаємо ними дім в знак поваги до нашого минулого і наших предків, а через тиждень спалюємо на вогнищі. Через тиждень після Нового року у нас День пам’яті предків.  

— А це що за квітка? — спитала я, побачивши в санях горщик з червоною квіточкою. Її яскраві пелюстки мали біле обрамлення по краю, вони ніби були припорошені снігом. Листя ж було зеленувато-сріблястого кольору, гладеньке, з ледь помітними прожилками. А який у квітки був аромат! В ньому змішалася суміш прянощів, хвої та морозної свіжості, ніби п’єш глінтвейн на лісовій галявині. — Така гарнюня! І пахне чудово.

— Це аленварія — особлива квітка, що розпускається тільки під кінець року. Аленварія розпускається десь за тиждень до Нового року і цвіте протягом всього місяця Фрост’яр. Саме за цю особливість вона стала символом Нового року. Вважається, що в домі, де стоїть квітка на свято, розквітне щастя і залишиться на весь рік.

— Яка гарна традиція! — я торкнулася ніжних пелюсток квітки й усміхнулася. Мені подобалося дізнаватись щось нове про життя в Ельтанії. Я тут майже рік прожила, а ще стільки всього не знаю! А скільки мені ще дізнатися треба! Все ж таки, цікаве в мене життя, якщо не рахувати проблем з богинею і неможливості побачити рідних.

— Так, але я в останні роки ігнорував її, — Ерінвальд обійняв мене і наказав своїм вовчикам-фрео вирушати. Ми повільно — бо в санях було безліч пакунків! — рушили і Ерінвальд продовжив розповідати. — Я взагалі забув про свята, поки в моєму житті не з’явилася ти, сніжинко. Ти повернула мені радість життя. І я хочу, щоб так було завжди. Тому знову буду дотримуватись традицій. Щоб не злякати щастя.

Не знала, що Ерінвальд такий забобонний. Хоча я не була проти таких забобонів, адже вони несли в собі позитив.

— А що ще цікавого відбувається на Новий рік? — мені не терпілося дізнатися, які тут ще є традиції. Про свої я вже все розповіла Ерінвальду, тепер настала його черга. — У вас є якісь народні гуляння? Чи святкування проходить вдома?

— З останнього дня року і до Дня пам’яті на міських площах організовують ярмарки — їжа, музика, танці на кризі. Ввечері перед настанням Нового року на центральній площі міста запалюють величезне багаття в яке кидають різнокольорові порошки, що забарвлюють вогонь. Від цього багаття люди, що вийшли святкувати на вулицю, запалюють новорічні свічки. З ними вони ходять і співають особливі новорічні пісні. Ось і всі розваги. Але цього року ми не підемо. Еріліфею брати надвір ще не можна, а без неї не хочеться святкувати. Та й небезпечно тобі зараз зайвий раз виходити.

— Та без питань, — я й не планувала вуличні гуляння, тому зовсім не засмутилася. — Я люблю на Новий рік сидіти вдома. Хоча цікаво було б подивитися, як тут люди розважаються.

— В мене для тебе буде інша розвага, — Ерінвальд загадково усміхнувся, а я аж застигла в передчутті. — 5-го дня місяця Фрост’яр ми їдемо на бал до конунга.

— Це новорічний бал? — я аж вся затремтіла від захоплення. Королівський бал! І я там! Неймовірно!

— Не зовсім. У сина конунга День народження. Хлопчику виповнюється 6 років. Щороку всіх ярлів і херсірів з сім’ями запрошують на бал на його честь. Так само як і на Дні народження самого конунга та його дружини. Але цей бал в новорічному стилі, так.

— А як же маленька Ері? — саме так я почала скорочувати ім’я Еріліфея — воно було гарним, але трохи довгим для дитини. — Мені ж її годувати треба. А взяти з собою її не можна, адже їй ще зарано виходити надвір.

— Я орендую карету. Вона закрита і в ній тепло, тож ми без проблем зможемо взяти з собою Ері. Кайсіну теж з собою візьмемо. Так в тебе буде змога розважитись.

— Як чудово! — я була рада, що не треба залишати дитину. Та й Кайсіна буде у захваті, що її візьмуть до королівського палацу.

Повернувшись додому, ми розклали покупки і я поринула у вивчення традицій Нового року і планування свята. Стільки всього треба було зробити, а часу залишалося всього нічого!

Старенька Таренсія розповіла мені про особливі страви, які тут готували на Новий рік. Деякі з них потрібно було робити завчасно, як от напій з вогняних ягід зі спеціями. Він йшов у двох версіях — алкогольному і безалкогольному, тож я теж мала змогу спробувати його. Я б не відмовилася і від алкогольної версії, але ж я годувала груддю, тому розслабитись поки що не могла. Хоча іноді дуже хотілося зняти напругу через усі ці події, що крутилися навколо мене.