Розділ 8. Таємничі сни

Так незвично було відчувати себе в ролі матері: піклуватися про дитину, не спати ночами, відчувати себе відповідальною за чуже життя. Ерінвальд мені допомагав, але все одно було складно. Я думала, що наявність молодшої сестри мене підготує до батьківства, адже я була старша за Аліну на 8 років. Та тільки є велика різниця між посидіти півгодини біля сестри, поки мама в магазин сходить, чи погратися з нею, і постійним наглядом за дитиною. В мене просто закінчилося моє життя.

— Може, нам няню найняти? — пройшов всього тиждень з народження Еріліфеї, як Ерінвальд не витримав. Донечка не давала нам не тільки спати, але й спокійно поїсти. Ми вже забули, що таке їсти разом. Доводилося їсти одному, поки інший розважав малу.

— Я хочу сама займатися дитиною, — відповіла я. Хай би як я не втомлювалася, але перекладати відповідальність за власну дитину на іншу людину я не хотіла. Я навіть Кайсіні зрідка дозволяла допомогти. Яка там нянька? — Якось же моя мама справлялася і зі мною, і з сестрою. А ми були дуже непосидючі й невгамовні.

— І звісно, Еріліфея мала піти характером в тебе… — Ерінвальд заплющив очі і відкинувся в кріслі, погойдуючи дочку. Лежати в ліжечку вона зовсім не хотіла. Тільки на руках!

— Мабуть, ти не дуже старався, — захихотіла я. — От тому вона вся в мене.

— Я б тобі щось відповів, але в мене немає сил на жарти.

Я швиденько доїла обід і забрала Еріліфею в Ерінвальда, щоб і він міг поїсти. На його руках донечка майже заснула, тож я вирішила влягтися разом з нею і остаточно приспати. Думки тяглися повільно, поки не розчинилися в темряві. І раптом ця темрява почала світитися, перетворюючись на дивний світ. Ґрунтова стежка, викладена каменем, йшла крізь ліс з мертвими деревами. Обабіч дороги лежали кучугури снігу, а де-не-де крізь нього визирала зелена трава. Темне небо наді мною горіло золотавими відблисками, ніби там відбувалося щось магічне. Я йшла вперед, не розуміючи цілі, але зупинитися не могла. Стежка здавалася безкінечною, але в якусь мить вона зробила крутий поворот і я опинилася на галявині. І посеред неї росло знайоме мені дерево з Крижаного лісу! Те саме, біля якого мене знайшов Ерінвальд. Дерево з порталом. І зараз він яскраво сяяв блакитно-білими спалахами, манив мене ступити в нього. Як зачарована я пішла до дерева, що притягувало мене ніби магнітом. Я вже майже торкнулася його кори, як здалеку почула дитячий плач. Я затулила вуха, але плач посилювався і раптом… я прокинулася.

— Ну чого ти розплакалася, маленька? — Ерінвальд колисав доньку на руках, але вона все одно не бажала заспокоюватися. — Маму ось розбудила. Не можна так.

Я забрала Еріліфею в Ерінвальда і приклала її до грудей.

— Може, вона знову зголодніла.

Еріліфея дійсно не відмовилася від молока і, поки вона затихла, я розповіла Ерінвальду про свій дивний сон.

— Він був такий реалістичний, — мені дійсно здалося, що я не спала, а ніби перемістилася в іншу реальність, де Ельтанія не була світом вічної зими. — Як думаєш, може, я бачила минуле? Що як Ельтанія справді колись мала чотири сезони?

— Не вигадуй дурниць, Еллі, — Ерінвальд втомлено похитав головою. — Тут завжди була зима. Навіщо богині нам брехати?

— Хто її знає?.. — я зітхнула. Хай Ерінвальд і не вірив мені, але я відчувала, що Ліаріель має свої таємниці. — До речі, а яка товщина снігу в Крижаному лісі?

— Ти ж не збираєшся копати аж до землі? — Ерінвальд насупився.

— Ні, що ти, Еріне, — запевнила я і він вже видихнув з полегшенням, але я додала, хитро посміхнувшись: — Я збираюся підняти сніг магією. Заодно й потренуюся.

Ерінвальд подивився на мене таким красномовним поглядом, що я без слів зрозуміла: він мою ідею не схвалює.

— Та не зараз, звісно! — я поспішила його заспокоїти. А то, мабуть, Ерінвальд подумав, що я кину на нього дитину і побіжу до лісу, щоб знайти під шаром снігу бруковану дорогу. — Може, за місяць, коли Еріліфея почне краще спати і менше плакати, а я відійду від пологів.

Ерінвальд кинув в мене ще один красномовний погляд, який ясно говорив про те, що він сподівається — через місяць я забуду про свій план і свій сон.

— Це всього лише сон, Еллі, — він приліг поруч зі мною і поклав голову мені на плече. — Не треба надавати йому значення. В нас і без цього турбот вистачає.

— Я знаю, але…

— Еллі, — Ерінвальд ніжно провів пальцями по моїй щоці, ніби хотів цим дотиком вигнати з моєї голови всі дурні думки, — не треба.

Я тільки зітхнула у відповідь. Ерінвальд такий впертий! Що ж, не хоче мене підтримувати, то я сама все зроблю. Я обов’язково знайду відповіді на свої питання. Я відшукаю правду про цей світ. Навіть якщо вона схована під товщею снігу.

Кілька днів потому, коли після безсонної ночі я була сама не своя, Ерінвальд раптом обійняв мене і тихо спитав:

— Ти що ображаєшся на мене, Еллі?

Я навіть відразу не зрозуміла про що він, настільки була виснажена.

— На що я маю ображатись?

— Я про твою ідею покопатися в Крижаному лісі, — нагадав мені він.

— Та ні, я вже й думати про нього забула. З нашою дочкою взагалі думати геть не виходить, — я слабко усміхнулася. — На це просто немає сил.

— Зрозумій, Еллі. Я ж не те щоб проти твоїх ідей... Але Ельтанія створена багато віків тому, її історія давно вивчена. Те, що для тебе вічна зима в новинку, не означає, що потрібно шукати якийсь підступ в нашому світі. Якби щось було не так, ми б давно вже це вияснили.

— Але богиня бреше, я відчуваю... — спробувала я заперечити, та Ерінвальд мене зупинив.

— Боги завжди хитрі, тому може здатися, ніби Ліаріель бреше. В тебе немає досвіду спілкування з богами, тому тобі здається, що вона щось приховує. Не забивай собі голову цим, Еллі. Воно того не варте.

Ерінвальд наче й логічно говорив, але я все одно відчувала, що в цьому світові щось не так. Не хоче підтримати мене в моїх пошуках — знайду все сама. І вже потім йому розповім, яка я розумничка. Ерінвальд ще буде пишатися мною!