Розділ 4. Приємний період

Після храму ми з Ерінвальдом поїхали по магазинах, де я накупила тканини для шиття. Пообідавши в ресторані, бо після прогулянки в мене прокинувся апетит, хоча зазвичай він в мене прокидався лише під вечір, коли минала нудота, ми повернулись додому. В невеличкій кімнаті поруч з нашою спальнею я облаштувала собі майстерню, де могла займатися шиттям. Ерінвальд допоміг мені навести в ній лад, ми все гарно там розставили, але за шиття я сьогодні так і не взялася. За два дні, коли у Ерінвальда видався вільний день, ми нарешті почали роботу над ковдрочкою для нашої доньки. Ну як ми?.. Вишивала візерунки і символи на клаптиках тканини я, а Ерінвальд нарізав ті клаптики і показував мені в книжці, які символи треба вишивати. Кожен вільний вечір Ерінвальд проводив зі мною в майстерні. Нарізавши достатньо клаптиків, Ерінвальд просто сидів в кріслі поруч, а на його колінах лежав Айсгрім. Він гладив котика, розповідав мені всілякі цікаві речі — від історії Ельтанії і її традицій до спогадів про своє дитинство, а я уважно слухала, вишиваючи на ковдрі всі ці важливі символи, які захистять нашу донечку. Останнім я вишила її ім’я — Еріліфея, а потім взялася зшивати клаптики в одну ковдру.

Вже за тиждень неквапливої роботи ковдра була готова і я приступила до іншої задачі — тепер мені потрібно було пошити першу іграшку для дитини. Ця іграшка називалася Хранителем і мала вигляд тваринки — можна було обрати будь-яку. Іграшка обов’язково шилася матір’ю. Навіть якщо вона геть не вміла шити. В такому випадку їй допомагали викрійками і порадами інші жінки в сім’ї. Іграшка не мала бути гарною, вона мала нести в собі материнський захист для дитини, частинку її магії. В Ельтанії діти після народження мали слабку магію і материнська захищала їх від усього, робила перші дні маленької людини у світі затишними і спокійними. Окрім магії всередину іграшки вкладався невеличкий мішечок з ароматними травами — лавандою, м’ятою і ще кількома місцевими травами, назви яких я ніяк не могла запам’ятати.

З одягом для донечки я так захопилася, що пошила не тільки один перший комплект, але й купу гарненьких маленьких суконь. За три місяці я нашила таку купу одягу, що Ерінвальд дивився на мене з усмішкою і деяким здивуванням.

— Ти ж могла це все купити, — казав він, розглядаючи купу дитячої одежі.

— Могла б. Але мені подобається шити. У нашої донечки буде унікальний одяг!

Дещо я, звісно, купила, але більшість одягу все ж була пошита мною. Я нарешті увійшла в приємний період свого життя — більше не сумувала, а насолоджувалася вагітністю. Нехай я все ще хотіла, щоб мама була поруч, але я була так зайнята, що часу для суму майже не залишилось. Тільки іноді, вечорами, коли Ерінвальда не було поруч, я сумно зітхала, дивлячись на фотографії своєї сім’ї. Ерінвальд зміг найти мага, який підживив ненадовго мій телефон і витяг звідти магією кілька фотографій батьків і сестри, тож тепер я зможу їх показати нашій донечці. Я боялася, що забуду, як вони виглядають і цей вчинок коханого був для мене дійсно важливим. Він не забув і він знайшов спосіб дістати ті фотографії.

В якийсь момент я втомилася від шиття і знову ходила замком, не знаючи, чим себе зайняти. Одного разу я мою увагу привернула скляна куля на поличці в кабінеті Ерінвальда. Вона виглядала як ті декоративні прикраси, що є і у нас — всередині був чарівний лісовий пейзаж — і я взяла її до рук, щоб потрясти. Ось тільки, коли я тряхнула кулю, то в ній не почав сипатися сніг — куля завібрувала, випустила кілька яскравих променів світла.

— Що ти робиш, Еллі? — Ерінвальд підійшов до мене і, відібравши кулю, поставив її назад на поличку. — Це не іграшка. Ця куля показує погоду. Сьогодні буде сонячно і доволі тепло, всього -10º, доволі висока температура для місяця Тур’мір. Зазвичай так тепло буває тільки в наступних трьох місяцях.

Тур’мір відповідав нашому травню і той факт, що наступні три місяці, які у нас відповідали літу, мали бути найтеплішими в Ельтанії, мене дещо здивував.

— Ти сказав, що наступні три місяці найтепліші, — я присіла в крісло навпроти стола Ерінвальда. — У нас це теж найтепліші місяці в році, вони літні. Тобі не здається дивним такий збіг?

— Я цього не знав, — Ерінвальд знизав плечима, неохоче відірвавшись від своїх документів. В нього зараз була купа роботи, а я його відволікала розмовами. — Але ти маєш рацію, Еллі, це дійсно трохи дивно. Якщо хочеш, то розпитай у вчителя Альтаріса. Можливо, він щось знає.

Вчитель Альтаріс весь цей час залишався у нас, хоч і не навчав мене зараз магії. Проте він багато часу проводив з Таренсією, тому мені його присутність не здавалася дивною. Все йшло до того, що ці старенькі скоро зіграють весілля, якщо тільки не будуть впиратися і робити вигляд, що вони просто друзі. Я спитала про пори року і в Альтаріса, але й він, як і Ерінвальд нічого не зміг сказати. А я не могла викинути з голови думку, що це дійсно дивно: незважаючи на вічну зиму, в Ельтанії теж був своєрідний поділ на пори року. Він проявлявся у більш теплих і холодних місяцях, а також у початку росту і дозріванні морозостійких рослин. Щось тут було не так. І я маю дізнатися що.

Я вже прочитала багато книжок у бібліотеці Ерінвальда, але так і не знайшла потрібних мені відповідей. Це дивувало. Це змушувало мене ще більше хотіти знайти ті кляті відповіді. Адже вони мають бути! Хіба ні?

Тільки от відповідей не було.

І я знала, що єдина, хто міг мені розповісти — була Ліаріель. Вона точно знає все про свій світ, бо вона ж його створювала, але… Наша минула зустріч закінчилася не дуже добре і я не хотіла знову бачитися з богинею. Встигну ще її розпитати. Поки що буду шукати все самостійно. Раптом пощастить?

Одного вечора, гортаючи книгу в кабінеті Ерінвальда — я завжди там сиділа, коли його не було вдома — я так втомилася від читання, що відклавши книгу, почала розглядати різні дрібнички у шафах і на полицях. Кулю з погодою я вже знала, як і музичну скриньку, а ось на деякі декоративні фігурки я не звертала раніше уваги. Так, не поспішаючи, я дійшла до невеличкої полиці за столом Ерінвальда і зупинилася, розглядаючи чудернацький механізм. Дивно… Я точно бачила цю штуковину раніше, але ніколи не задумувалася, що вона таке. Декорація, прикраса, якась дрібничка. Але тільки зараз зрозуміла, наскільки вона дивна. І, можливо, зовсім не просто «прикраса». Я підійшла ближче, щоб уважніше роздивитися цю дивину. Механізм був невеликий, зроблений зі сріблястого металу з найтоншим гравіюванням. Лінії вигиналися, наче намальовані рукою художника, перепліталися у химерні візерунки.