Розділ 3. Складний період

З поверненням додому почався складний етап моєї вагітності. Фізично я відчувала себе так само, але психологічно стало важче. Мені жахливо не вистачало моїх батьків, особливо, мами — хотілося, щоб вона мене підтримала, розповіла, як переживати цей особливий стан. Сум за нею сильно впливав на моє самопочуття. Я стала більш дратівливою, примхливою і постійно з кимось сварилася — навіть з Ерінвальдом.

— Та що не так, Еллі? — спитав він невдоволено, коли я ввечері відштовхнула його. Він просто хотів мене обійняти, а мені не хотілося зараз ніякого фізичного контакту.

— Все! — вигукнула я і, вистрибнувши з ліжка, рішучим кроком попрямувала до дверей. Грюкнувши ними, я побігла до своєї колишньої кімнати і там зачинилася.

Залишившись наодинці, я вмостилася на диванчику біля вікна і, сховавши обличчя в подушці, розплакалась. Мене розривало на частини усвідомлення того, що єдина моя рідна людина в цьому світі — моя дитина. Так, Ерінвальд мене кохав, але він не був моїм родичем і попри наші з ним ніжні почуття, ми були знайомі зовсім мало. А я хотіла хоч когось рідного й близького з мого старого життя! Я думала, що звикла вже до думки, що більш нікого з них не побачу, що виплакала весь біль раніше, але вагітність зробила мене надто чутливою і я знову переживала старий біль. От би маму сюди хоч на 5 хвилинок, щоб всього лише обійняла мене, пораділа майбутній онучці і дала кілька порад. Але… Це неможливо.

— Еллі, люба, ну що з тобою коїться? — тепла рука Ерінвальда торкнулася мого плеча.

І як він сюди зайшов? Я ж зачинила двері на замок. Певно, відчинив магією, бо якби силою, то я б почула гуркіт, але було так тихо, що я навіть не почула, як Ерінвальд до мене підійшов.

— Вагітність зі мною коїться,— пробурмотіла я і, смикнувши плечем, скинула його руку.

— Може, тобі якісь ліки потрібні? — Ерінвальд присів поруч і знову торкнувся мене рукою. Я відчувала його тепло, турботу, але мені хотілося зараз іншого. Не його уваги. Маминої. — Вейліра може полегшити твою вагітність будь-якими зіллями.

— Та які в біса зілля?! — розсердилася я. — Хіба ними можна вилікувати біль від втрати рідних? Я маму хочу побачити! Вона мені зараз вкрай необхідна! Якби ти був жінкою, ти б зрозумів.

Я знову відштовхнула Ерінвальда і побігла до ванної кімнати, сподіваючись, що хоча б там він залишить мене в спокої. Але де там! Ерінвальд вломився і сюди.

— Я розумію твої почуття, Еллі, — Ерінвальд присів поруч зі мною на край ванни і взяв за руку. — Я сам дуже тяжко переживав втрату батьків і братів, але ж тебе має втішати, що твої рідні живі. В мене такого немає.

— Я знаю! — я все ще не могла заспокоїтись, тому продовжувала виливати свій гнів на ні в чому невинному Ерінвальді. — Але мені потрібна мама… Я думала, що змирилась з тим, що не побачу батьків і сестру, але вагітність все змінила. Розумієш?.. — я нарешті змогла впоратися з гнівом і почала говорити спокійно.  

Ерінвальд подивився мені в очі, пригорнув до себе, поцілував у маківку. В його обіймах вмить стало ще спокійніше, хоча щасливою я себе зараз все одно не відчувала. Але хоч так…

— Розумію, моя сніжинко. Думаю, тобі треба з’їздити в храм і поговорити з Ліаріель. Можливо, вона погодиться тобі допомогти.

— Ліаріель? Погодиться? — пирхнула я. Мені не вірилося, що вона захоче мені допомагати. Їй важливо лише те, щоб я виконала її завдання, а те, як я себе почуваю — їй байдуже.

— Я теж маю сумніви, але спробувати варто, — Ерінвальд відсторонився і знову зазирнув мені в очі. — Ходімо спати, люба. Тобі потрібно відпочити.

Я не стала сперечатися і Ерінвальд, підхопивши мене на руки, відніс до нашої спальні. Випивши заспокійливого зілля, я швидко заснула, а на ранок вже почувалася набагато краще.

Попри гарний настрій, я все ж не могла собі знайти цікавого заняття. Магією мені поки що через нестабільний емоційний стан не дозволяли займатися, то ж я нудьгувала. Ерінвальда вдома не було — в нього вистачало справ у місті, а я ходила по замку і геть не знала, що мені робити. Всі звичні розваги набридли, хотілося чогось нового. 

— Хочеш щось приготувати, голубонько? — спитала стара Таренсія, коли я задумливо блукала кухнею. Я так сильно поринула у свої думки, що навіть не почула, як вона зайшла і здригнулася від несподіванки, ледь не перекинувши горщик з травами з підвіконня.

— Ні, — похитала я головою. Про їжу навіть думати зараз не хотілося. Мене в черговий раз мучила нудота. — Геть не можу їсти, хіба що ввечері. Так втомилася від клятої нудоти, якби ж ви тільки знали, ільде Таренсіє!

— Та звісно ж, що знаю, — старенька тепло усміхнулася і всадовила мене в крісло, а сама поставила грітися чайник. — І я колись була вагітна. Зараз заварю тобі чудовий чай — на відміну від зіль Вейліри його можна пити хоч відрами й після нього трошки легше стає, не так сильно нудить.

Я спостерігала, як старенька вправно порається на кухні, створюючи якийсь особливий чай з трав — деякі з них були мені знайомі, як от м’ята, але інші були місцевими, а я їх всі ще не вивчила. Коли вода закипіла, Таренсія залила трави водою і присіла навпроти мене.

— Тебе щось турбує, окрім нудоти, моя люба? — ласкаво, немов рідна бабуся, спитала вона. — Бачу ж, що так. Не соромся, поділися.

— Мені хотілося б, щоб моя мама була поруч зі мною в цей період, — зізналася я. З Таренсією легко говорилося, вона огортала теплом і турботою всіх навколо. До того ж, вона жінка і в деяких речах розуміється краще, ніж Ерінвальд. Звісно, вона не замінить мені ні матері, ні бабусі, але кращої підтримки я точно не знайду. — Хочеться, щоб вона мені розповідала про вагітність, хочеться, щоб побачила мою донечку… Розумієте?

— Розумію. Дуже добре тебе розумію, люба, — Таренсія погладила мене по руці і, взявши зі столу чашку з настояним чаєм, простягнула мені. — Моя матінка померла за три роки до того, як я вийшла заміж, а свекруха була… не любила вона мене одним словом. Деякі поради я отримала від старшої подруги, але більшість знань мала отримувати на власному досвіді. А ти маєш радіти, що твоя матінка хоча б жива, нехай і далеко.