Розділ 2. Місто кристалів

В Ельтанії не було традиції медового місяця. Після весілля у пари, якщо вони працювали, могла бути відпустка, під час якої вони влаштовували своє житло, проводили час разом, але це не було обов’язковим. Зазвичай люди брали кілька днів вихідних, щоб побути наодинці, та й все. Але коли я розповіла про таку нашу традицію, то Ерінвальд відразу ж запропонував поїхати на відпочинок.

— Тільки недовго. Дня на три-чотири. В мене, на жаль, купа справ є, — зітхнув він.

Та я не сумувала. Мені й кількох днів відпустки було достатньо.

— А куди ми поїдемо? На один з печерних курортів? — спитала я. Кататися в горах мені точно зараз не хотілося, а більше тут нічого особливого наче не було.

— Так, але це місто незвичайне. Воно не таке, як інші печерні міста.

— А яке ж воно?

— Побачиш, — Ерінвальд загадково усміхнувся і як я не розпитувала, але так і не сказав, чим особливе те місто.

Цілих два дні я мучилася від цікавості, поки ми нарешті не поїхали. Перемістившись через декілька порталів, ми опинилися в іншому королівстві — Вальдарії. Це королівство розташовувалось на північному сході і його архітектура сильно відрізнялася від вже звичної мені архітектури. Будинки тут були виключно з білого каменю, а прикрашали їх великі, видовжені кристали. Дивина!

— А чому тут кристали на будинках ростуть? — я з цікавістю роздивлялася місто, в якому ми опинилися.

— Вони виростають з особливої магії, яка оточує королівство. За легендою місто Фельварн збудували на місці бою Ліаріель з іншим богом. То було за давніх часів, коли ще Ельтанія тільки народилася і нею хотів заволодіти інший бог, чиє ім’я давно зникло з історії. Ліаріель перемогла, але їй було боляче від зради злого бога — вони виникли з одного джерела магії й мали дружні стосунки. Сльози богині пролилися на землю і перетворилися на кристали з особливою цілющою й заспокійливою магією, яка розповсюдилась по всій Вальдарії, але найбільше її саме тут, у Фельварні. Сюди їздять, щоб оздоровитися і душею, і тілом.  

— Яка красива легенда! — усміхнулася я, розглядаючи дивовижні скупчення кристалів на одному з будинків, але відразу ж посерйознішала. Мені в голову прийшла одна неприємна думка. — А не цього бога хочуть відродити темні маги?

— Можливо, — Ерінвальд знизав плечима. — Тобі краще спитати про це у Ліаріель. Їй краще знати.

Я взяла собі на замітку поговорити детально про темного бога в наступну зустріч з Ліаріель. Треба ж точно знати, з чим мені доведеться мати справу. Поки я обмірковувала майбутню розмову з богинею, ми зупинилися.

— Ось ми і приїхали! — повідомив мені Ерінвальд. Він зістрибнув з саней, взявши нашу валізу, і подав мені руку.

Вибравшись з саней, я озирнулася і аж застигла від подиву. Ми стояли перед горою, на якій росли такі величезні кристали, що були більшими за будинки! Вони, ніби голки у їжачка, прикрашали гору, роблячи її схожою на дивовижну істоту. В горі були широкі двері, які, вочевидь, вели в печеру.

— Яка краса! — вигукнула я у захваті. — Ми йдемо до тієї гори? Там печера?

— Так, Еллі, — на обличчі Ерінвальда з’явилася тепла усмішка, йому подобалось, коли я із захопленням розглядала щось в Ельтанії. — І там ще красивіше, ніж тут. Легенда розповідає, що гора виникла саме на полі бою Ліаріель з тим богом.

— Як це — виникла? — здивувалася я, адже гори самі по собі не виростали, наче гриби після дощу.

— Мабуть, магічно, як і все, що створила Ліаріель. Вона може створювати будь-що — від рослин і гір до погоди.

Я все ще не звикла до того, що цей світ був створений магією. Не такий, як мій рідний, але тепер він став моїм. Треба буде більше вивчити про його створення, почитати всі легенди, дізнатись історію, географію, рослинний і тваринний світ, не кажучи вже про те, щоб оволодіти магією на повну.

Тримаючи Ерінвальда за руку, я потягнула його до дверей у печеру — мені не терпілося побачити, що ж там таке дивовижне всередині. Спустившись вниз вже звичними мені рухливими сходами, я вже вдруге за сьогодні застигла від захвату. Підземне містечко дійсно виявилося напрочуд красивим! Я стояла і роздивлялася його, не в змозі відірватися.

Я ніби потрапила в місто кристалів! Вони звисали зі стелі, росли із землі, густо вкривали дахи будинків. Їх тут було набагато більше, аніж нагорі. Земля була викладена плиткою зі світлого каменю, будинки теж були побудовані з нього. Вдалині, біля групи найкрасивіших будиночків розлилося озеро, огороджене невисоким кам’яним парканом, з доступом до води у деяких місцях.

— Будь ласочка, Еріне, скажи, що ми будемо жити в будинку з видом на озеро! — я заглянула в очі коханому.

— Звісно, — Ерінвальд усміхнувся і притягнув мене в свої обійми, залишив швидкий поцілунок на губах. — Хіба я міг обрати інший? Он наш, — вказав він на найбільший будинок навпроти озера.

Відпустивши руку Ерінвальда, я побігла вперед, ігноруючи здивовані погляди людей, що проходили повз мене. Мабуть, їм здавалося дивним, що доросла жінка так реагує на кристали. Але мені було байдуже на їх думку! Я була у захваті! Мене переповнювали емоції!

За 5 хвилин Ерінвальд підійшов до мене з ключами від будинку. Я ступила всередину і завмерла. Я навіть не одразу змогла щось сказати — просто стояла й дивилась навкруги, широко розплющеними очима, як дитина, що побачила диво.

— Це… — видихнула я, — це справжня казка, Еріне.

Все навколо виглядало ніби з іншого світу — світлого, спокійного, кришталево-чистого. Біло-блакитні стіни неначе світилися зсередини м’яким світлом, не холодним, а заспокійливим, майже ніжним. Стіни були оздоблені кристалами — не просто вставками, а немов сам камінь проростав зсередини. Вони тьмяно мерехтіли, наче вловлювали відлуння мого здивування й відповідали на нього. Стелі і стіни прикрашали світильники з кристалів, які дарували дому ніжне, м’яке освітлення.

У великих горщиках вздовж стін росли… кристали. Живі. Справжні. Я підійшла ближче — вони тягнулися вгору тонкими гранями, немов рослина тягнеться до світла. Вони ледве помітно сяяли зсередини — не так яскраво, як світильники, але помітно. Я обережно торкнулась одного кристала — він відгукнувся ледь вловимою пульсацією світла, неначе сказав мені: «Я тебе відчуваю». Всередині мене все відразу заспокоїлось. Навіть думки.