Невчасне кохання

Таксі зупинилося, вони вийшли з машини біля її будинку.

Було вже холодно. Крізь розриви чорних хмар проглядав блідий місяць. Вітер хитав голі гілки, що кидали на асфальт моторошні кістляві тіні. Він узяв її холодні руки у свої й спробував спіймати її погляд. Не вийшло.

Здавалося, вона зараз різко висмикне долоні, розвернеться та й піде геть.

- Таксист сказав, що не хоче мене везти. Йому в інший бік, боїться не встигнути додому до комендантської години.

Вона мовчала.

- Доведеться викликати інше таксі.

- Зайдеш до мене?

Це було дуже несподівано. Перехопило подих. Жодного слова з себе не вичавити.

- Не радій так, дурнику. Секс тобі не світить. Просто не хочу зараз лишатися сама в порожній квартирі. Син поїхав на дачу до друзів. Та ще й світло щойно вимкнули.

Він, наче зомбі, пішов за нею. На дванадцятий поверх підіймалися дуже довго.

Він світив телефоном на дверні замки, поки вона вовтузилася з ключами.

- Туфлі не знімай. Не буду я в темряві тобі капці шукати.

Навпомацки зайшли на кухню.

- Свічки запалити? Чи лампу від EcoFlow?

- Давай свічки. Від них тепліше буде. І ти при свічках ще вродливіша.

Обплавлені шматки парафіну вже стояли на столі. Вона запалила всі три.

- Що питимеш? У мене є рожеве вино, віскі й навіть горілка.

- Не знаю. Усе таке смачне.

Вона всміхнулася.

- Ну давай, повесели мене ще бородатими анекдотами. Вино питимемо. У мене трюфельний сир та фует десь у холодильнику завалялися.

Раптом він зрозумів, що додому вже не встигне. Про всяк випадок глянув на годинник, хоча й так усе було зрозуміло.

- Який же ти бовдур. Припини витріщатися на свій дорогоцінний будильник. Тут ночуєш. Тільки без рук. Інакше спатимеш під дверима на килимку.

Вони сиділи за столом мовчки. Пили вино, смакували сир. Слів вже майже не лишилося.

У нього дзенькнув телефон.

- Дружина добраніч бажає?

- Так. Ти завжди все про мене знаєш.

- Відповіси?

- Ні. У нас це вже давно не обов’язково. Вже кілька місяців вона не надсилає ні сердечок, ні поцілунків.

- Усі ви, чоловіки, однакові. «У мене з дружиною давно вже нічого немає».

Вона засміялася.

- Не ображайся. Ти в нас зовсім не такий. Ти чесний та порядний. Як у тому анекдоті: «Грошей немає — кусати не буду».

- Яка ж ти нестерпна та уїдлива. І за що я тебе люблю?

- Не любиш. Не бреши. І я тебе не люблю.

Він нічого не відповів. Розлив залишки вина з пляшки.

- Холодно в тебе тут. Втім, як і всюди в цьому місті. Але поруч із тобою тепліше. Сподіваюся, тобі зі мною теж. Мабуть, нам з тобою цього вистачає.

- Так, ти маєш рацію. Але я боюся. Боюся, що більше ми з тобою будемо разом, то ймовірніше, що я тебе покохаю. І ти мене. А це зараз абсолютно зайве.

- І знову ти страшенно права, моя радість. Скажу банальність, але часи непевні. Нікому не потрібні зайві прив’язаності. А може, якраз навпаки.

- Що навпаки? Навіщо тобі все це? Я повернуся до Іспанії. Тебе мобілізують. Я більше ніколи не повернуся. Ти ніколи до мене не приїдеш.

- Навіщо так далеко зазирати в майбутнє, якого в мене точно немає?

- Все, годі. Припиняй. Бо я почну тебе жаліти. А це огидно.

- У мене все буде добре. А в тебе – ще краще. Давай на цьому зупинимося. Бо я вже почуваюся Равіком, а ти зовсім не схожа на Жоан.

- Треба менше пити. Добре, що в мене немає кальвадосу.

Він усміхнувся й потягнувся через стіл до її рук.

- Як далеко від себе ти мене посадила.

- Ти сам там сів. Боїшся сісти поруч.

- Зате всю цю ніч я зможу тебе обіймати.

- Будеш до мене тулитися – вижену на підлогу. Я люблю спати вільно, розкинувшись на всю постіль. І взагалі, дам тобі окрему ковдру. Ні про що зайве навіть не мрій.

- Окей. Буду дуже обережним.

- Це в якому сенсі – обережним? Тобі що, не всі правила зрозумілі?

- Ні-ні, все. Жодних непристойностей. Цілую тебе в щічку і сплю.

- Саме так. Дуй у ванну. Світла нема, води нема. Налий води з чайника, щоб почистити зуби. Нову щітку я поклала.

- Яволь, майн лібе.

Вона лежала на боці, по-дитячому поклавши руки під щоку. Він обережно обійняв її зі спини й жалібно зітхнув.

- От тільки не треба мені тут поводитися, як цуценя, якого під ковдру не пускають.