Розділ 5

Медик вийшов з палати Кіра і запустив руку у волосся.

- Ну, що він сказав? - першим запитав Ігор, розуміючи стан дружини.

- Що згоден зустрітися.

Жінка полегшено зітхнула, і сама не помітила, як притулилася спиною до Ігоря. Зараз їй як ніколи потрібна була його підтримка.

- Але вам доведеться почекати. Я б хотів, щоб медсестра оглянула Краснова - занадто він збудився, почувши новину. А вас, тим часом я відправлю на дезінфекцію. Самі розумієте - його організм зараз особливо сприйнятливий до всякого роду інфекцій.

- Так, звичайно, - швидко кивнула Юля, але Ігор зрозумів, що вона подумки вже зі своїм другом. Довелося мовчки зчепити зуби й знову нагадати собі, ЩО насправді він означає для його дружини.

Весь процес знезараження зайняв не більше пів години, але Юля вже змучилася.

- Чому ти хвилюєшся? - обережно запитав Ігор, коли вони підійшли до дверей палати.

- А якщо я роблю помилку? Що якщо…

- Він не хоче тебе бачити? Тоді навіщо погодився на цю зустріч?

Ігор рішуче взяв кохану за підборіддя і змусив її подивитися йому в очі.

- Він хоче цього не менше ніж ти. Але ти повинна розуміти - тепер він інша людина. Час і хвороба могли зробити свою справу, - обережно попередив чоловік. «І тому я піду з тобою» - подумки додав він.

- Так, я пам'ятаю, - кивнула Юля і, зробивши кілька глибоких вдихів, взялася за ручку. Потім, ніби схаменувшись, обережно постукала. Відповіддю послужила тиша.

Жінка стривожено обернулася і подивилася на Ігоря, але той не встиг нічого сказати - з палати почулося ледь чутне «Увійдіть».

Вона змінилася. Замість веселої грайливої дівчини перед ним тепер стояла доросла впевнена в собі жінка. Приваблива й до божевілля рідна. Це було дивно - адже минуло вже стільки років. Юля стояла на порозі, не наважуючись увійти, і пильно дивилася на нього.

Кір нерішуче зробив крок їй назустріч, але в наступний момент раптом зрозумів, що йому цього мало. Вже через секунду схопив її в обійми, і Юля зробила те ж саме, притулившись до нього. Дуже скоро він відчув, як тканина футболки на його грудях намокла.

- Мишеня, ти що, плачеш? - насмішкувато спитав Кір, хоча у самого стояли сльози в очах.

- Тобі здається, Краснов, - схлипнула Юля.

- Не бреши мені. Ти завжди була нюнею.

- Дурень! - без обурення заперечила Юля. Ніби й не було всіх цих років розлуки.

Чоловік злегка відсторонився і з ніжністю поглянув на жінку перед собою.

- Я скучив, мишеня, - раптом зізнався Кирило, абсолютно не соромлячись.

- І я, - пильно вдивляючись в до болю знайоме обличчя, відповіла Юля.

Краєм ока чоловік помітив якийсь рух позаду подруги й підняв голову. Біля стіни, акуратно прикривши двері, стояв ще один візитер. Молодий чоловік, найімовірніше, ровесник Кіра. Можливо, лікар - за стільки років в лікарні Краснов навчився відчувати їх породу й виділяти серед інших. Гість відчував себе ніяково і ніби був зайвим на цій зустрічі. Він не знав, куди встати, щоб не заважати, але водночас не збирався йти, із занепокоєнням поглядаючи на Юлю. Жінка простежила за поглядом друга, і зніяковіло відійшла в сторону.

- Вибач, я забула вас познайомити. Ігор, це Кір, мій найкращий друг. Кір - це Ігор, мій чоловік, - без заминки представила їх один одному Юля.

Ось так легко і просто. Але кожен з чоловіків з полегшенням зітхнув - для себе вона чітко розподілила їхні ролі у своєму житті. І вони були абсолютно згодні з таким положенням.

- Дуже приємно, - майже одночасно сказали чоловіки і натягнуто посміхнулися. Надто вже дивними були обставини їхнього знайомства. У цей момент Ігор зрозумів, що буде зайвим при зустрічі дружини з другом. Той навряд чи зможе заподіяти їй шкоду. Це було видно по тому, як той дивився на свою подругу і дбайливо торкався до неї. Ніби перед ним не жива людина, а тендітна порцелянова лялька.

- Юль, я вийду, поговорю з Романом Вікторовичем. Там по роботі, добре? - мигцем глянувши в телефон, збрехав Ігор.

- Так, звичайно, - правильно зрозумівши його мотиви, відповіла Юля.

«Ну, ось я і побачив, як може стати ще щасливішою моя маленька дівчинка» - подумав Кір, помітивши обмін поглядами між Юлею та її чоловіком. Йому вистачило всього кілька коротких хвилин, щоб зрозуміти, що в родині подруги панує любов і взаєморозуміння.

Як тільки Ігор вийшов, Краснов прямо запитав:

- Що ти тут робиш? - навряд чи у нього є час на розбалакування і порожні розмови. Про це вони можуть поговорити й потім.

Юля зніяковіла від його прямоти, хоча і знала, що Кір не хотів здатися грубим.

- У мене редакційне завдання в цій клініці. Я не знала, що ти тут. Так що це була випадкова зустріч.

Кір здивовано підняв майже безволосі брови. Він не міг не розуміти, наскільки складно потрапити в цю лікарню.

- Значить, ти все ж таки стала журналісткою? Але чому така дивна тематика ?!