3

То справді був вантажний «баркас». Судячи з маркування на лівому борту, перевозив стандартні вантажі з овочами та фруктами для земних супермаркетів. Команда по одному виповзла в рубку, Ден на ходу натягував мундир екопатруля, а ось що пілот, що штурман навіть не спробували привести себе до належного вигляду. Єлизавета сіла за штурвал у жахливій піжамі з капюшоном у вигляді голови динозавра. Ларі, на радість капітана, спромігся натягнути формені штани, але майку міняти не став. Жахлива тварюка на ім'я Луру нахабно лізла під ноги капітанові і намагалася привернути увагу. Ден здригався від одного виду темно-фіолетової шерсті та жовтих очей.

А пам'ять послужливо підсовувала картинки з минулого, де після «гулянь» барвасів на гілках весело бовталися кишки двох товаришів по службі. Звичайно, там йшлося про службових барвасів, натасканих на полювання, але все одно капітанові було моторошно. - Іду на зближення, - заявила пілот і весело труснула рожевими пасмами волосся.

Дівчинка-технік, помітивши нервозність Дена, поспішила відтягнути барваса убік і потягла того геть із рубки. Якби капітана запитали, з якого переляку він пішов на поводу у цієї дівчини, він у житті не зміг би відповісти. Але пішов. Піддався. І тепер відчував себе розмазнею та нюнею.

Тим часом кораблі стикувались, люки були відкриті для огляду. Ларі прогулянковим кроком попрямував до виходу, Ден поспішив слідом, щоб у оглядуваних не почалася гикавка від переляку при появі аверійця. Щось недобре капітан Звіринцев помітив ще при знайомстві з командою, доглядаємого корабля. То були люди. Звичайні, зайняті звичною справою та… нервові. Від погляду досвідченого десантника не сховалися ні тремтячі пальці, ні крапелька поту, що стікала по скроні пілота. І це все викликало не поява капітана, люди були налякані. Але чим?

- Земний екоконтроль, пред'явіть ваші документи для огляду, - прочитав Ден.

Капітан простягнув Звіринцеву свій планшет. Мовчки, спокійно. У документах було все нормально, оформлено за протоколом. І це капітана змусило придивитися до командира баркасу. Команда на взводі. Командир спокійний і… Ворот форменого мундира відігнувся, відкриваючи фрагмент татуювання на шиї. Ден автоматично потягнувся до пояса, де висів вірний бластер, що жодного разу не підводив капітана.

- Руки, - пролунало за спиною, і між лопаток уперлося дуло зброї, - вгору, і без різких рухів.

Командир баркасу теж дістав бластер, а з підсобки вже виводили Ларі. Ден легко міг обеззброїти тих двох, що тримали його на мушці. Легко вихопив би бластер і вклав того з людей, хто стояв поруч з аверійцем. Але зупиняло те, що у синьошкірого на шиї висів контейнер високоактивної лібурійської вибухівки. Один невірний крок – і маленький катер екоконтролю стане космічним пилом.

- Я думав, цей садівницький уламок був вдалим уловом, - усміхнувся псевдокомандир баркасу, - але ваша посудина - це просто подарунок.

Пірат стягнув з себе мундир, оголивши потужний торс, суцільно покритий тюремними наколками. Але Дена цікавила лише одна. Вона розміщувалася на шиї і зображала спрута, з безліччю щупалець, покритих шипами. Символ «Братства Смерті» що був однією з найбільших терористичних організацій у цій галактиці.

***

– Ай! – гнівно повідомив Філя, коли його і мене вштовхнули до комори.

Поява п'ятірки бравих мужиків з бандитськими пиками і капітана зі штурманом, обвішаних вибухівкою, трохи порушили напівсонні будні нашої команди. Філька ще й по голові бластером отримав за те, що не швидко зреагував на наказ підвестися і піти на ув'язнення в комору.

- Не реви ти! – шикнув на мене лікар.

- Я не реву! Я психую! - Огризнулася я.

- Тоді не психуй, - простогнав лікар і сповз по стінці на підлогу.

Я тільки шморгнула носом і спробувала повернути спокій. Ну, подумаєш, напали на нас пірати! Або терористи. Або ще якісь перці із сусідньої галактики. Чи не вперше. Нас он місяць тому черв кхальський мало не зжер. Не зжер же, і ці теж подавляться. Головне, що Луру вирушив спати в нашу з ним каюту, а Зінку я все ж таки зловила і відправила на підзарядку. Тож дві «корабельні цінності» у безпеці. Залишилося зрозуміти, чого нам тепер із цією екшен-ситуацією робити.

 – Двері відчинити зможеш? - прокрехтів Тополь, обмотуючи футболкою рану на голові.

– Без інструментів?

 – Катя! Ти ж інженер!

Чому щоразу, коли люди згадують мою спеціальність, вони говорять це з таким виглядом, ніби до диплома всім інженерам на додачу дають чарівну паличку?

- Ти лікар, - знизала я плечима, - але ж я не прошу вигризти мені апендикс.

І ми з Фількою в чотири ока витріщилися на двері, сподіваючись, що ті переймуться духом братства і допоможуть нам по старій дружбі. Ага! Лупанули по темені тільки лікаря, але збожеволіли, схоже, ми колективно. А коли двері справді тихенько клацнули, я навіть пульс у себе про всяк випадок перевірила. Що? Яке відношення має пульс до психіки? Ну, принаймні я ще пам'ятала, де на собі шукати пульс.

– Мур-мау, – сумно повідомили нам із порога.

Луруша притискав вуха до голови і нервово смикав хвостом. Він чув чужинців і був цьому не радий. А двері? Так він код першого місяця на кораблі запам'ятав ... а я його в базу сітківки очей внесла. І забула.

– І що, нам тепер усіх рятувати? – образився Філя.

- Можеш потім усіх лікувати, - шикнула я на лікаря, і ми тихенько евакуювалися з комори.

Залишилося зрозуміти, що нам тепер робити і як рятувати себе та тих, хто залишився в рубці. Смішно, десантура у нас тільки в особі капітана, а рятувати його випало двом... трьом нам не десантним.

***

- Як би нам їх відволікти? - прошепотів Філя, потираючи забиту голову, - адже навіть зараз, якщо врахувати Зінулю, у нас над піратами якщо не чисельна перевага, то майже рівні сили.

Я подивилася на лікаря Тополя, лікар зміряв поглядом мене. Зітхнули ми синхронно. Обидва розуміли, що на повноцінного бійця я потягну тільки при схрещуванні з Зінулею, та й то – вражатиму супротивника сарказмом і занудством. Є шанс, що загарбники помруть зі сміху, але перевіряти не хотілося. З нашого закутка було дуже добре видно капітанську рубку і те, що вибухівкою обмотані не всі, а лише Ларі. А це вже давало якусь надію, що ми зможемо скрутити непроханих гостей.