Глава 79

Забагато стресу для мене за останні дні. Дізнатись, що твій чоловік — справжній демон і що ви пов’язані якимось нерозривним зв’язком, здатне вибити з колії будь-кого. Ми дивилися одне на одного, мов два розлючені вепри, готові бодатися до останнього подиху, і в тій напрузі було стільки невисловлених слів, образ, страхів і заборонених бажань, що повітря між нами буквально іскрило.

А потім він просто нахилився і поцілував мене.

Без попередження ,без дозволу ,без жодної ніжності. Це був не обережний дотик губ, не пробний поцілунок і не романтичний жест. Я б радше назвала це ствердженням  прав ,завоюванням або вторгненням. Його губи накрили мої з такою наполегливістю, ніби він вирішив раз і назавжди довести, кому я належу. Гарячі, тверді, владні — вони вимагали відповіді, не залишаючи мені жодного шансу сховатись за гордістю чи образою.  Його язик ковзнув по моїх губах, вимогливо, безсоромно, ніби питаючи дозволу тільки формально — і я відкрилася, сама того не усвідомлюючи. Поцілунок заглибився, став ще жадібнішим, ще гарячішим, ще небезпечнішим. І найгірше — мені сподобалося і я охоче втяглася в цю спекотну гру. Просто  тому, що в цю мить  шалено цього захотіла. Всередині щось обірвалось і водночас спалахнуло. По тілу прокотилася хвиля жару, наче мене облили теплим медом. Коліна ледь не підкосилися, і я інстинктивно вчепилася пальцями в тканину його сорочки, ніби він був єдиною точкою опори у світі, що раптом перевернувся з ніг на голову. Мені здавалося, що я тону в ньому , розчиняюсь без залишку. В його запаху , в його теплі ... у цьому відчутті, ніби мене розбирають на атоми і збирають заново, вже не таку, як раніше. Голова паморочилась. Дихання збилось. Світ звузився до одного-єдиного відчуття — його губ на моїх власних. І саме тоді, коли я вже майже забула, де я, хто я і чому маю бути проти, поцілунок так само раптово обірвався, як і почався.

Тавін важко дихав, чолом торкаючись мого.

— Чи є взагалі сенс ревнувати до цих дівок, зважаючи на мою ситуацію? — прошепотів він.

Я ще кілька секунд мовчки приходила до тями, перш ніж трохи відсторонитись і наважилась зазирнути йому в очі.

— Але ж прокляття не стримуватиме твої пориви вічно? — тихо спитала я.

Він лише всміхнувся, перебираючи завитки мого волосся на потилиці.

—  Я відчуваю, як воно втратило наді мною силу. Інакше я б не поцілував тебе .

Він на мить замовк . А тоді додав, уже з ледь помітною іронією:

— А якщо врахувати той факт, що ти сама зіпсувала мою репутацію настільки, що жодна жінка в мій бік і не гляне…

Я завмерла в його руках.

— Ти знаєш про це?

Він усміхнувся так, що на порослих щетиною щоках заграли ямочки яких я раніше не помічала.

— Порозпитував, коли ти зникла. Цікавився, чи могли в тебе бути власні гроші. І дізнався багато цікавого про себе. Зокрема те, що, виявляється, я хворий якоюсь заразою, яка передається виключно через ліжко.

— І ти не сердишся на мене?

— Ні, — він тихенько клацнув мене по носі. — Мені імпонують твої ревнощі.

— Але це не ревнощі!

— Називай як хочеш.

 І тут до мене дійшло, що в гру «як вивести одне одного з себе за кілька секунд» справді можна грати вдвох. Я відчувала себе дивним , милим  звірятком, яке йому, схоже, просто цікаво досліджувати. Схоже мені самій не завадить згадати власні уроки зх самоконтролю. От як так виходить ? Ще хвилину тому мій затуманений бажанням мозок був готовий визнати цьго чоловіка мало не господарем ! А зараз я вже киплю від злості , подумки підбираючи слова , як же йому довести що мої вчинки продиктовані зовсім не ревнощами ! Але іронія в тому що чим більше я заперечуватиму , тим більше це скидатиметься на те чим не є насправді . Або є ? Я вже здається прийняла рішення прийняти цю нашу парність , але мала пізнати його краще , зрозуміти хто він є насправді , а не те ким він намагається здаватись для мене . І водночас у голові роїлися десятки питань. А якщо в них , наприклад ,норма бити дружину? А якщо норма відбирати дітей одразу після народження? А якщо… Цих «якщо» було надто багато. І мені конче потрібно було розставити всі крапки над «і», перш ніж дозволити собі поставити йому ще хоча б один плюсик. Але поки що він виглядав для мене як просто дуже симпатичний бабій, який уміє неймовірно красиво їздити по вухах. І всі ці його слова про істинну пару були для мене порожнім звуком, бо я тоді геть не розумілася на подібних речах.

Чи існує взагалі вічне кохання?

Я дедалі більше схилялася до думки, що людей поруч одне з одним тримають не містичні зв’язки, а прив’язаність, спільне життя, спільні переживання, спільні моменти щастя. Саме з цього, на мою думку, й складається справжнє кохання і сім’я, а зовсім не з того, що хтось десь вирішив: ось цим двом потрібно бути разом.

Майже як друзі — або принаймні вже не вороги — ми спускалися у велику обідню залу. Я навмисне сіла на одному кінці столу, очікуючи, що Тавін займе місце десь навпроти. Але ні , він без жодних сумнівів опустився поруч зі мною і жестом наказав служниці перенести його тарілку сюди ж. Якщо Саміра і здивувалася тій дивній, майже сімейній ідилії, що раптом запанувала за столом, то виду не подала.

— Дорога моя, — звернулась я до неї, коли дівчина підійшла, щоб поставити перед Тавіном його порцію їжі. — Можеш зібрати всіх жінок тут ? Маю термінове повідомлення.

— Прямо зараз? — здивувалася Саміра.

— Яке ще повідомлення? — одночасно з нею перепитав Тавін, явно чекаючи підступу.

Я заспокійливо стиснула його руку.

— Тобі неодмінно сподобається, обіцяю. Нічого такого, що могло б принизити тебе в очах оточуючих. — Я мило всміхнулась. — Навіть навпаки, я б сказала.

Коли всі дівчата зібралися у залі, Тавін уже дивився на це дійство з неприхованим інтересом.

— Я зібрала вас тут не просто так, — почала я без довгих прелюдій. — А щоб повідомити, що дива трапляються, і жахлива хвороба покинула наш дім. Хвала всім богам.