Глава 78

Він нахмурився, але, схоже, й справді не розумів, у чому саме проблема.

— Спишемо твою поведінку на те, що ти нетутешня, — зрештою озвався він. — Але якщо ти зробиш щось подібне при свідках, мені доведеться відреагувати, щоб зберегти власну репутацію.

— І що ти зробиш? — з викликом кинула я, висмикуючи руку. — Вдариш мене? Привселюдно принизиш, щоб провчити?

Він важко зітхнув, але щелепи стиснулися так, що я чітко бачила, скільки емоцій він зараз ковтає.

— Якщо ти принизиш прилюдно мене, мені доведеться зробити те саме.

— А як щодо мене? — не відступала я. — Якщо ти принизиш мене, чи матиму я право вчинити так само з тобою у відповідь?

— Я не принижу тебе, — сказав він упевнено, без жодних сумнівів.

Я гірко всміхнулась.

— А що ж це тоді було щойно?

— Що саме було? — щиро здивувався він.

— Цей флірт із Самірою!

— Який ще флірт, ти взагалі при собі ? — він зробив крок ближче, явно маючи намір мене обійняти, але я різко вивернулась і відступила.

— Ти їй усміхнувся і підморгнув!

— Ти ревнуєш, — констатував він із задоволеною посмішкою. — Будь певна, Амаретто, Саміра тобі не суперниця.

— Та справа зовсім не в цьому! — вибухнула я. — Коли ти приділяєш увагу іншій жінці, поки поруч стоїть твоя власна, ти цим принижуєш її !

— Та я навіть не пам’ятаю, коли їй підморгнув! Може, я всім посміхаюся! Може, я просто дуже товариський і добрий!

— Не ліпи з мене ідіотку! Те, що в тебе на підсвідомому рівні закладено намагатися причарувати кожну істоту, в якої є пара цицьок, тебе аж ніяк не виправдовує. І з таким чоловіком я точно не стану будувати родину! І тільки не починай знову цю маячню про те, що в нас немає вибору. У тебе, може, його й немає. А в мене — є!

Він зі всієї сили гупнув по новому столу, за яким ми мали снідати. Деревина не витримала — дошки осипалися на підлогу, щось хруснуло, кришталева ваза дзенькнула розсипаючись на уламки. А я навіть не здригнулась.

— Нічого іншого я від тебе й не очікувала.

— О боги, дайте мені сил, щоб я міг спокійно спілкуватися з цією жінкою… — прошепотів він, закидаючи голову вгору.

— Я б на них особливо не розраховувала, — не втрималась я. — Ти ж сам казав, що ваші боги давно покинули цей світ.

Він скривився, але промовчав.

— То ти так і не відповів, — уперто продовжила я. — Що буде, якщо я вліплю тобі ляпаса при свідках? Битимеш мене?

Відповісти він не встиг. На порозі з’явилася Саміра з повною тацею їжі й розгублено кліпнула очима, зрозумівши, що столу, на який вона розраховувала, більше не існує.

— Саміро, накрий нам у великій вітальні. Ми снідатимемо там, — сухо сказала я.

— У великій? — невпевнено перепитала вона.

— Я саме так і сказала, — гаркнула я .

Саміра зникла майже миттєво.

— Чому у великій? — про всяк випадок поцікавився він.

— Бо там найбільший і найміцніший стіл, і в мене буде можливість сидіти від тебе якнайдалі!

— Тобі не здається, що ти дуже перебільшуєш глибину проблеми?

Він потер забиті кісточки пальців — на них виступила кров, але просто на моїх очах подряпини почали затягуватись. Я була надто роздратована, щоб цьому дивуватись.

— Для тебе це дрібниця. А для мене — ні! Ти мені погрожуєш прилюдною розправою за приниження, але сам вважаєш нормальним робити те саме зі мною!

— Я нічого з тобою не роблю. Це просто дурна звичка.

— Тоді тобі варто від неї позбутися, якщо не хочеш бути приниженим прилюдно.

Його очі звузилися до двох темних щілин.

— Ти не посмієш.

— А ти перевір.

Я теж примружилась, копіюючи його роздратований вираз. Він, здавалось, навіть став більшим від напруги , а тоді я зрозуміла що він реаально став більшим бо сорочка на грудях так напнулася що здавалось от от трісне по всім швам.

— Дивись, а то луснеш, — підковирнула я.

Наступної миті він опинився зовсім близько, жорстко схопив мене за плечі, і весь мій запал випарувався, ніби його й не було , а серце впало в п'яти від відчуття тривоги та недоброго передчуття.

— Що ти за жінка така безстрашна? — струснув він мене легенько. — Ти хоч розумієш, як небезпечно розмовляти в такому тоні з істотами, які за тебе набагато сильніші? У тобі взагалі є хоч крапля інстинкту самозбереження? А якщо я колись не стримаюсь і заподію тобі шкоду ?

Мабуть якості про які він говорив в мене були зараз повністю відсутні. Або ж мені просто шалено хотілося випробувати межі його терпіння. Довести собі, що він —  безжальний монстр, а зовсім не той самий чоловік, який зранку знайшов шлях не тільки до мого тіла, а й, здається, до моєї душі.