Глава 77

Амаретта ( Катерина ) 

Пробудження було неочікувано приємним — настільки, що на мить я навіть забула, де перебуваю і з ким саме провела ніч. Я з перших секунд розуміла, що відбувається, але, звісно ж, вирішила прикинутися сплячою. Чисто з наукової цікавості , не засуджуйте .

Сильні чоловічі пальці повільно й уважно розминали моє розімліле після сну тіло, ніби вивчали кожен сантиметр. Почав він з моїх ніжок, неквапно, майже шанобливо перебираючи пальчики, ковзаючи по стопі, піднімаючись до литки. Від цих дотиків по шкірі розбігались мурашки, а всередині закручувався небезпечний клубок зрадницького тепла. Коли його рука дісталася стегна і… зупинилась, я ледь не видала розчароване зітхання. Але замість того, щоб рухатись далі, цей підступний демон так само неспішно взявся за другу ногу, повторюючи всі солодкі тортури з початку.

Мені коштувало титанічних зусиль не ворухнутися, не здригнутися, не видати себе жодним звуком. Я вже майже вирішила вдати, що прокидаюся, коли його руки раптово поповзли мені під сорочку. Пальці ковзнули по спині, спинилися біля сідниць, і в ту ж мить він нахилився до мого вуха. Його гаряче тіло притислося до моєї спини, а подих обпік шкіру.

— Можеш не прикидатися. Я знаю, що ти не спиш.

Я здригнулась , вдавати байдужу і сплячу вже не було сенсу.

— І давно? — пробурмотіла я, не відкриваючи очей.

— Від самого початку, — промуркотів він, переключаючись на мій поперек.

— І що саме мене видало?

— Сплячі зазвичай не підгинають пальці від задоволення, — з явною насмішкою відповів він.

— Може, в мене просто дуже чутливий сон, — буркнула я, сонно потягнувшись. — Все. Злазь з мене негайно.

Я очікувала чергового нахабного коментаря або спроби поглибити свою маленьку перемогу, але він лише важко зітхнув і відкотився на свій бік.

— Одягайся, жінко. Поснідаємо і займемось справами. — Натхненно мовив він.

Я розплющила одне око і відшукала ним цього нахабу.

— Справами? — Перепитала про всяк випадок , що б впевнитись що мені не почулось .

— Саме так. — На обличчі його квітла самовдоволена посмішка.

— Якщо ти зараз скажеш, що баронства, — я встала з ліжка і театрально притисла руку до грудей, — то я просто знепритомнію від захвату твоїм благородством, відповідальністю і раптовим потягом до роботи.

Я навіть трохи вклонилась. Тавін хмикнув , але всеодно виглядав підозріло задоволеним. Я подзвонила в дзвоник, щоб викликати Саміру, і з удавано байдужим виглядом підійшла до дзеркала розглядаючи припухлу після сну фізіономію.

— Не переграй, — фиркнув він, підкладаючи руки під потилицю й дивлячись у стелю. — Ти ж сама вчора казала, що хочеш зрозуміти, куди діваються гроші й чому в моєму баронстві твориться бардак.

— Я казала, що хочу зрозуміти, — наголосила я. — Але зовсім не очікувала, що ти раптом прокинешся зранку з жагою до праці.

— Дива трапляються, — хмикнув Тавін і перевів на мене погляд. — Може я змінився , після того, як одна вперта жінка мало не втекла від мене в ліси й ледь не втрапила в халепу.

— Не перебільшуй, — фиркнула я. — Я чудово давала собі раду.

— Ага, — скептично протягнув він. — Настільки чудово, що тебе довелося рятувати .

Я зиркнула на нього з обуренням.

— Не треба було мене рятувати. Я була в гарній компанії і мені нічого не загрожувало .

— Твоя безпечність дратує , шанс одинокій подорожній в лісі зукстріти джентельменів настільки мізерний ... — почав він з кожним словом підвищуючи тон і розгораючись як суха трава.

— Але не рівний нулю, — обірвала я .

І перш ніж чоловік спалахнув новою хвилею обурення  Саміра прослизнула в кімнату, низько вклонилась і завмерла, ковзаючи поглядом між нами. Тавін перевів подих , і продемонстрував що добре засвоїв дихальну гімнастику.

— За свою дурну витівку ти будеш покарана , я пізніше повідомлю тобі яким чином.

Він підійшов майже в притул , кілька секунд мовчки  розглядав мене , а я поняття не мала як на цю заяву реагувати. Прийнявши моє ошелешене мовчання за згоду , він кивнув .

— Добре. Почнемо з управителя, паперів і податків. А ще з’ясуємо, хто саме від мого імені роздає накази, яких я не підписував. Але спершу ,— його погляд вперше зупинився на Самірі і цей пройдисвіт не тільки всміхнувся , а й підморгнув їй .— Дорогенька , принеси нам сніданок .

Я кліпнула очима , намагаючись розвидіти це все , почуваючись зайвою в цій кімнаті , відчуваючи як чайничок закипає і кришечка от от злетить в повітря . Мені вистачило самовладання дотерпіти доки дівчина вийде з кімнати перш ніж відвісити йому такого розмашистого ляпаса , що аж рука заніміла .

— Ауч! — не втрималась я трясучи забитою кінцівкою . 

— За що ? — видавив з себе Тавін , перехопив мою руку , підніс до губ , і подув на забиту долоню.

— Як це за що ? Ти ще питаєш за що !