Глава 74

— Але простої симпатії замало. Я розумію, що ти зраджував не мене, і так жахливо поводився теж не зі мною. Але я не можу це прийняти, Тавіне. Зрештою, ця жінка, — я тикнула пальцем собі в груди, — ця жінка померла через тебе. Вона не просто так випила велику дозу снодійного. Вона втомилась від постійних образ і просто захотіла піти з життя. Ти ж розумієш, що вона померла? Померла через те, що їй було погано з тобою. Я просто хочу зрозуміти причини, чому ти так чинив із нею.

Я встала й підійшла до комоду, висунула верхній ящик і дістала ті самі листи, які вона писала своєму батькові.

— Ти їх читав? — наполегливо спитала я.

— Один чи два. І деякі з тих, що батько їй надсилав, — відповів Тавін не задумуючись.

Я знала, що це правда: на більшості листів навіть печатки не були зламані.

— Бачиш, тобі було байдуже, що вона пише і на що саме скаржиться.

— Та я й так знав, що там! — почав дратуватися Тавін. — Можливо, ти й справді вважаєш мене чудовиськом, не вартим твоєї уваги, але я не міг змусити себе поводитися з нею інакше! 

— Але ж зі мною можеш?

— Але ж це зовсім інше! — він підвівся з крісла й загрозливо навис наді мною. — Ти не змушувала мене ні до чого. Ти — це просто ти. І навпаки, робила все, щоб позбутися мене!

— То ось у чому причина? — я не відступила. — Ти не любиш, коли керують твоїм життям, коли тебе змушують робити щось проти волі. Але з радістю робиш те саме з іншими людьми. Що з тобою сталося, Тавіне? Батьки були надто вимогливими до тебе? Усе вирішували за тебе й не давали права вибору? Через це ти такий ?

— Батько завжди був головою сім’ї, — він втомлено опустився в крісло й налив собі ще вина. — Мене виховували за всіма демонічними канонами: без зайвих ніжностей, із гострим почуттям обов’язку і розумінням свого місця в суспільстві . До певного часу я був гарним хлопчиком — наполегливо вчився, досягав успіхів, ліз зі шкіри геть, щоб побачити гордість в очах батька. Але йому завжди було мало…

— А мати? — тихо спитала я. — Що вона з цього приводу думала ?

— Мати втекла до коханця, коли мені було шість, — випалив Тавін.

Якби я стояла, то точно впала б від несподіванки.

— Мені так шкода, Тавіне…

— Не варто, — холодно заперечив він. — Вона зробила свій вибір. Батькові довелося задіяти всі зв’язки, щоб повернути її, але, сама розумієш, щастя їм це возз’єднання не принесло. За той час вона встигла народити ще одну дитину своєму коханцю й так і не пробачила батькові розлуки з дочкою. Якщо ти ще не здогадалась — це був наш сусід, граф Лоденвуд.

— Я думала, ваша ворожнеча тягнеться не одне десятиліття, — озвалась я згадуючи все що вже чула про це.

Тавін лише всміхнувся.

— Як думаєш, скільки мені років?

— Близько тридцяти? — невпевнено припустила я.

— П’ятдесят вісім, — хмикнув він і, побачивши шок на моєму обличчі, поспіхом додав: — Для нас час тече інакше, ніж для людей.

— Тобто, коли всі називають тебе демоном, вони мають на увазі…

— Саме те, про що кажуть, — кивнув він.   — У вашому світі є демони?

— Тільки в казках. І вони виглядають дещо інакше. — Ця розмова здавалась дуже дивною , але я вже по трохи почала звикати до дивини цього світу.

— Це як? — Зацікавився Тавін .

— Ну , вони зазвичай страшні, з рогами, червоною шкірою, інколи з копитами й хвостом.

Тавін розсміявся щиро та голосно , але швидко взяв себе в руки.

— Насправді дуже схожий опис. У справжньому вигляді ми майже такі як ти описала . Може, без хвоста й копит, але роги є, шкіра червона, а розмір і сила значно перевищують людські.

— У справжньому вигляді? — Від усвідомлення значення цих слів аж моторошно стало, так і уявила як ми лягаємо спати і він такий знімає з себе це обличчя як маску і поруч лягає червоне рогате чудовисько . Бррр...

— Так. Досі існують світи, де демони не уподобилися людям, не змішували з ними кров і зберегли первісну форму. А це, — він провів долонею по грудях, — лише оболонка. Щоб не виділятися серед вас. І, зізнаюся, щоб бути привабливими для таких самочок, як ти.

Він нахабно підморгнув.

— З часом ми так звикли до цієї форми, що в істинну обертаємося хіба що під час бою або щоб налякати слабших .

— У мене це в голові не вкладається…

— Продемонструвати?

— Ні, дякую. — Надто поспішно заперечила я , аж руками нервово замахала . — Може, колись згодом. Але зараз я точно не готова. Скажи краще, навіщо вам узагалі людські жінки? Чому не одружуватись із собі подібними?

— Спочатку це були ігри богів, яких ми не розуміли. Раптово якийсь демон відчував у людській жінці свою істинну пару. З таких союзів народжувалися діти, здатні приймати два лики: один від матері, інший від батька. На початках ми перевтілювались у людей лише для того, щоб не лякати своїх жінок. Згодом знайшли багато принади в цій формі — можна було жити серед людей, і ніхто не здогадувався. Освоювати світи стало легше, коли загарбник схожий на поневолений народ.

— Тобто ви не корінні жителі цього світу?

— Не корінні. Тут спочатку були люди й ельфи. А ми прийшли, щоб заселити ці землі й побудувати новий світ.

— Але що вас на це штовхає? Невже на ваших планетах замало місця?

— Саме так. Замало місця для правителів , кожен демон жадає влади, ми б не були собою без цієї жаги що є для нас рушійною силою. Ті, хто не може дістатися вершини у своєму світі, але має великі амбіції , йдуть шукати новий. Знайти незайманий світ із потужними магічними протоками — справжня удача. За такі землі ми билися до останнього.

Він зробив ковток вина й продовжив:

— Колись ми просто винищували корінне населення , залишаючи лише невелику частину що б зробити своїми рабами .. Можливо, боги втрутились, щоб ми не нищили людей. А може, людські жінки й справді ідеально підходять для продовження нашого роду. З часом істинні пари серед людей стали масовим явищем, але коли ми навчилися співіснувати, ці випадки порідшали. Зараз це надзвичайна рідкість . Я думаю послабшання демонської крові через постійні змішані союзи напряму вплинули на це .