Він на мить замовк, ніби зважував, скільки саме правди я здатна витримати зараз, а потім повільно кивнув.
— Існують, — сказав тихо. — Але не так, як ви уявляєте у своїх казках. Вони не ходять серед вас у плоті, не сидять за столами й не втручаються в дрібні людські справи щодня. Боги — це радше сили. Свідомі, давні, вперті. Вони спостерігають, інколи підштовхують, інколи відвертаються. А ще… люблять експерименти.
— З життями, — сухо підсумувала я.
— З долями, — поправив він. — Життя для них лише форма. А от зв’язки, вибір, наслідки — це те, що їх цікавить.
Я опустилась у крісло навпроти, раптом відчувши втому, ніби за цей вечір прожила ще одне життя.
— Тобто істинна пара — це їхній експеримент? — тихо спитала я. — Подивитися, що буде, якщо зв’язати двох істот так міцно, що вони не зможуть одне одного ігнорувати?
— Можливо, — він не став заперечувати. — А можливо, це їхній спосіб втримати нас від самознищення. Демони без якорів — небезпечні. Для світів. Для самих себе. Як би нас не стримували почуття відповідальності і турботи за пару і за своє потомство , хто зна до чого б ми дійшли в своєму нескінченному прагненні влади . Колись боги були з плоті і крові як ми з тобою , вірніше вони мали можливість втілюватись в плоть , хоча по суті чистій енергії тіло не потрібне .Чи то з нудьги , чи то з цікавості вони ходили поміж людей . Їхні зв'язки зі смертними дали початок багатьом довгоживучим рассам , демони та ельфи лише невелика їх частина .
— Чому боги не вигищили вас ? — я підняла на нього погляд сповнений виклику. — Ви ж напасть що паразитує чужі світи , підкорює , змушує їхню паству служити на благо собі .
Його щелепи стиснулись.
— Ти зробила що до демонів не правильні висновки , — різко сказав він. — Можливо я сам в тому винен , я вього лише намагався стисло переповісти тобі історію світу і забув додати які ми насправді милі і харизматичні красунчики.
Він спокусливо всміхнувся і заграв бровами , але я не зацінила жарт.
— В моєму світі боги – це добро, а демони – це зло , — я не відвела погляду. — І ти описав вас саме такими : жадібними до влади , статусу і багатств та байдужими до долі людства .
— Я вже й забув як гарно ти можеш вивернути будь які слова і зліпити з них те що тобі хочеться , — розгублено відповів він і провів долонею по обличчю, ніби стирав з нього втому.
— Боги те ж не завжди добрі до своїх творінь , ви для них лише цікаві іграшки і джерело їхньої сили , — додав тихіше. — Можна сказати що вони насичуються молитвами , ритуалами і вірою в себе , чим сильніший культ віри тим могутнішим стає бог . То ж асимілюючи новий світ ми не намагались знайти спільну мову з місцевими богами , а зазвичай приводили з собою власних , своїх союзників і договори скріплені кров'ю змушували кожну сторону дотримуватись угоди, саме тому вони нас і не знищували , бо живими ми для них набагато корисніші ніж мертвими.
— Ти казав що боги покинули ваш світ , що ти мав на увазі ? — спитала я майже пошепки.
Він довго мовчав. Полум’я в каміні тріщало, за вікном тихо шаруділо нічне повітря.
— Це стара історія в якій мій друг Сет зхіграв не останню роль , — нарешті сказав він. — Ходімо вже спати , я втомився . На тему релігій можна розмовляти вічно.
— Лягай в ліжко , я посплю на канапі.
Його погляд потемнів, але голос залишився рівним.
— Ні , Катю , ми спатимемо разом , в одному ліжку. Тобі не варто мене боятися.
Я ковтнула. Серце билося швидше, ніж хотілося б.
— Я думаю це ім'я має померти , разом зі моїм колишнім життям . — зітхнула я. — Не звертайся до мене так більше .
— Розумне рішення , — погодився він, — а тепер ходімо спати , Амаретто .
Ми знову замовкли, наче і не вороги , але ще і рне повноцінна пара , наче застрягли десь посередині — на тонкій, небезпечній межі, де кожне слово могло або зруйнувати все, або стати першим справжнім кроком назустріч.
— Якщо хочеш , я можу стати твоєю покоївкою , і скажімо допомогти тобі підготуватися до сну — лвукаво мовив він , але я лише фиркнула , та чомусь всміхнулась . Адже загроза від нього зовсім не відчувалась попри все що я сьогодні дізналась про їхню рассу .