Глава 71

Загалом за кілька годин, проведених із цими хлопцями, я дізнався більше, ніж за весь час після відʼїзду батька . Вони говорили просто, без прикрас, іноді з образою, іноді з гіркою іронією, але в кожному слові було те, чого мені так бракувало раніше, — жива реальність моїх земель, а не сухі звіти, складені так, щоб сподобатись панові.

Я знову перевів погляд на стіл, завалений паперами, і вперше чітко усвідомив: сам я з цим не впораюся. Та, якщо бути до кінця чесним із собою, то й особливого бажання занурюватися в цю трясовину самотужки в мене не було. Мені була потрібна людина. Така, якій можна по справжньому довіряти. Яка буде служити мені не через страх чи вигоду, а через принципи.

І тут знову несподівано виручили Сігурд і Юзеф.

Вони, не змовляючись, порадили повернути до справ колишнього управителя — метра Тьюґо. Старий дядько, як вони висловилися, хоч і немолодий, зате з ясною головою, гострим розумом і репутацією, яку не так просто надбати. Людина, що завжди славилася чесністю і справедливістю, а головне — не боялася казати панам правду в обличчя.

Цього мені і не вистачало.

Перший наказ, який я віддав, був різким і безкомпромісним: теперішнього управителя затримати, обмежити його пересування маєтком до з’ясування всіх обставин і не випускати за ворота без мого дозволу. Другий — негайно розшукати і привести метра Тьюґо.

І на диво, від усвідомлення, що я нарешті щось вирішив сам, а не плив за течією, на душі стало легше.

Задоволений собою, я запропонував братам роботу безпосередньо в маєтку, пославшись на те, що мені потрібні розумні, спостережливі й віддані люди, які знають життя за його межами, а не лише блиск паркету в бальній залі. Їх це потішило більше, ніж я очікував. Вони погодилися майже одразу, з тією щирістю, яку не купиш жодними обіцянками.

А я тим часом замислився, куди ж їх пристосувати.

Охоронці з них, якщо бути чесним, посередні. Вояки — теж не надто. А всю дрібну роботу в маєтку я роками звалював на жінок з чисто еротичних міркувань. І от тут мене вперше по-справжньому накрила огидна хвиля відрази до самого себе.

Коли це я став таким? Чому не зупинився на одній фаворитці, як усі нормальні демони? Навіщо мені був потрібен цілий гарем. Скільки я витратив на придане для тих кого хотів позбутися і на подарунки для тих кого хотів відзначити за особливу старанність ? Я на мить уявив, скільки всього батькового золота пішло на цей безглуздий фарс, і мене пройняло холодом. Дивно, що татусь не придушив мене у сні, не ставши чекати, поки я сам знищу все, що він будував роками. Я нікчемний син.

І найбільше мене лякала думка, що таким самим нікчемним і батьком я можу стати.

Бо ж… я стану батьком?

Раніше все всередині мене противилось самій ідеї дітей. Відповідальність, обмеження, залежність — усе це здавалося кліткою. Але тепер… тепер щось змінилося. Несподівано, майже боляче чітко я уявив маленьку дівчинку з карамельними кучерями, такими ж, як у її матері, і з таким самим нестерпним характером. А потім уявив, що їй у чоловіки дістанеться хтось такий самий пришелепкуватий, як я, — і мене мало не розірвало від емоцій.

Я ледь не розніс черговий стіл, стримуючи цей вибух усередині.

Я стаю закоханим ідіотом. Тим самим, над якими колись сам сміявся. Готовим на все, аби змінитися, аби в очах своєї пари виглядати достойним її уваги і надійним чоловіком. Це усвідомлення одночасно і лякало, і гріло душу.

Бо в мене є пара.

І, здається, настав час почати показувати їй, що крім неї для мене більше ніхто й ніщо не існує. Окрилений цими думками я йшов в її кімнату геть забувши про те якою ж занозою вона може бути і її  дар перекручувати навіть найблагіші наміри.