Глава 70

 Якось мої провожаті принишкли. Спершу я навіть не звернув на це уваги, надто вже був зайнятий Амареттою та тим, щоб не дати їй утнути ще якоїсь витівки, але чим ближче ми під’їжджали до маєтку, тим очевиднішим це ставало. Люди на дорозі реагували на нас інакше : зупинялися, знімали капелюхи, хтось кланявся, хтось поспіхом відводив погляд. Амаретта, здається, теж це помітила, бо плечі її напружилися, а спина випрямилася, ніби вона раптом згадала, що на ній не просто плащ, а титул.

Коли ми зайшли до маєтку і управитель, як завжди незворушний і до біса вчасний, уклонився та спокійно уточнив, чи можна вважати інцидент вичерпаним і відкликати пошуки, а також відновити роботу порталу, хлопці вже нічого не питали. В їхніх очах читалося одне-єдине усвідомлення: вони в лісі перехопили не просто втікачку, а баронесу Ланденот .

— Так… тобто ні, — відповів я, не зводячи погляду з Амаретти. — Пошуки відкличте. Це було… непорозуміння.

Я зробив паузу і зміряв дружину поглядом, який мені самому здавався вбивчим.

— І більше таке не повториться. Адже так, Амаретто?

— Побачимо, — зухвало відрізала вона, навіть не моргнувши , мабуть мій вбивчий погляд не справив на неї враження.

— Портал поки не відкривайте, — додав я вже до управителя. — До моїх наступних розпоряджень. А тепер… ходімо до мого кабінету. Всі.

Юзеф і Сігурд понуро попленталися слідом, з таким виглядом, ніби я веду їх не на розмову, а на публічну страту.

— А я до себе, — кинула Амаретта через плече. — Помитися з дороги понад усе бажаю.

— Я наказав заколотити вікна, — з якоїсь дурної причини ляпнув я, хоча чудово знав, що краще було б промовчати.

Пекельний погляд, яким вона мене нагородила, міг би розтопити цілий заморожений океан.

— Он як? — холодно промовила вона. — Повір, якщо я захочу зникнути, вікна мені не знадобляться.

— Це навряд чи, кохання моє, — відповів я вже спокійніше. — Після того, як охоронцям влетіло за твоє зникнення, вони пильнуватимуть тебе як найцінніший скарб.

Вона лише фиркнула і пішла геть, залишивши по собі відчуття неприборканого хаосу й дивної порожнечі. Ми зайшли до мого кабінету. Я сів за письмовий стіл, завалений паперами так, ніби хтось навмисно вирішив виставити мою нікчемність на загальний огляд. Усі ці звіти, розпорядження, листи й прохання місяцями чекали на господаря, а отримали в кращому випадку мій підпис, поставлений не читаючи.

— Сідайте, хлопці, — кивнув я на стільці. — У нас попереду довга розмова.

Вони слухняно сіли, напружені і насторожені.

— Не будемо чіпати часи правління мого батька, — продовжив я. — Мене цікавить останні пів року. І скажу вам чесно: я саме такий, як про мене говорять. Гулящий і пропащий, абсолютно байдужий до справ і ваших доль.

Я гірко всміхнувся.

— Усі справи я звалив на плечі управителя. Сам же тільки папірці підписував, не вникаючи, що там і до чого. Тож тепер мені потрібна ваша допомога. Хочу розібратися, що насправді коїться на моїх землях, хто й за що відповідає, де правда, а де мене місяцями водили за ніс.

Я подивився на них уважно, вже без зверхності.

— Якщо ви й справді тікали не від вигаданих страхів, а від реальних проблем, то зараз саме час усе це викласти. Бо я маю намір навести лад. Бо нарешті маю заради кого старатися.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

 Світло було востаннє вчора о 8:00 , як ви мої дорогі ? Сподіваюсь у вас ситуація трохи краща . Ми поки справляємось , але всі акумулятори вже добряче підсажені. Піду завтра на роботу заряджати ноутбук , бо натхнення просить виходу ) Як вам доречі остання глава  ? Наче все складається якнайкраще , але попереду візит двох татусів , ой що буде ...

Пропоную також зазирнути до моєї новинки " Кровна помста " , це буде цікаво не тільки тим хто читав " Кровні зв'язки " , адже історія починається через шість років після тих подій і крутитеметься не тільки довкола Натана та Ламіри , а і ще однієї пари . 

Анотація : Минуло шість років від того як доля розлучила її з коханим , шість років з того часу як вона відмовилась від корони заради нього , як зрадила свого чоловіка короля Трумена .За цей час Ламіра відкрила нові грані свого дару і тепер вона бачить варіанти подій. Саме це допомагало їй  тікати від чоловіка, який переслідує її як одержимий. Але втеча не може тривати вічно. Її мета незмінна — звільнити Натана, і заради цього вона готова на все: інтриги, вбивства, зраду і навіть ліжко з нелюбом. Поки Ламіра шукає шлях до підземель палацу де тримають її коханого . Нова королева Меєліна, дружина Санторфа Трумена і спадкоємиця вогняних магів, шукає спосіб вирватися з золотої пастки. Коли їхні шляхи перетнуться, постане питання: союз заради кровної помсти чи війна за справжню владу між двома королевами.

Не турбуйтесь , ця книжка хоч і місцями похмура проте щедро приправлена коханням яке обов'язково переможе всі труднощі )))

Дуже вдячна за лайки та коментарі , вони допоможуть про мою книжечку дізнатись якомога більшій кількості читачів . вибачте що не відповідаю на всі ваші коментарі , я їх бачу і вони мені гріють душу та мотивують писати і викладатись на повну . Як тільки закінчу " Неупокоєну "  чи " Пов'язану " одразу візьмусь за написання історії Сетеріка Абадана , в нього дуже цікава і норовлива доля .І ось такий невеличкий спойлер – вона ще не зустрічалась на сторінках попередніх книжок циклу то ж думайте тепер гадайте хто така Адемар для нього і чому він так на неї реагує .