Глава 66

— По-перше, — обережно почав я, намагаючись хоча б частково врятувати ситуацію, — діти демонів на вигляд нічим не відрізняються від людських.

Я тут же прикусив язика. Чи не забагато я ляпнув що б видати себе ? Бійки я не хотів — не тут і не при ній. Амаретта дивилась на братів із таким щирим розумінням і співчуттям, що я мимоволі стиснув кулаки. Тож, удавши, ніби все йшло саме так, як я задумав, я  почухав потилицю і… став адвокатом того самого демона. Тобто — себе.

— І взагалі, — продовжив я вже впевненіше, — невже ви справді думаєте, що він настільки дурний, аби не подбати про наслідки? Ви ж самі кажете — бабій, дівок псує регулярно. Якби він не приймав протизаплідне зілля, то в окрузі вже давно бігала б маленька армія його байстрюків.

— А чого це ти раптом так пана захищаєш? — насторожено кинув Юзеф.

Я перевів погляд на Амаретту — і зрозумів, що недарма все це говорив. У її очах промайнула задумливість. Маленький сумнів. І це було вже чимало.

— Я не захищаю, — знизав плечима. — Просто пояснюю, що не все в цій історії так однозначно.

— Тобто ти вважаєш нормою, — різко втрутилася Амаретта, — коли чоловік заглядає під кожну спідницю? Подбав про відсутність байстрюків — і все, герой? Який молодець!

Я зітхнув, але не відвів погляду.

— А може, — сказав повільно, — він просто тоді ще не зустрів ту єдину. Ту, що полонила б його серце настільки, що всі інші просто перестали б існувати. При погляді на яку думати про жодну іншу жінку він би вже не міг. Свою істинну пару. Ту, заради якої і померти не шкода.

Я дивився прямо їй в очі. Хотів, щоб вона побачила. Зрозуміла. Усвідомила, ким стала для мене. І, зізнаюся, уява вже встигла намалювати солодку картину: як вона кидається мені на шию зі сльозами, як шепоче: «О, Тавіне, я ж не знала…» — і просить забрати її додому.

Реальність виявилася значно жорстокішою.

— А може, — холодно відрізала вона, примружившись, — йому просто здалося? Бо поруч раптом не лишилося жодної жінки, готової його розрадити. Може, це просто сім’я в голову вдарило. І як тільки б свого досяг — інтерес зник би, як і завжди.

Я скривився.

— Ти думаєш він не прийшов до того ж висновку ? Він намагався витіснити її з голови іншою жінкою — але чомусь навіть сама думка про це викликала огиду. Саме тому він і звернувся до старої Даріди, попросивши накласти прокляття, що забирає чоловічу силу...

Гучний регіт братів розірвав повітря, наче удар батога, миттєво знищивши те крихке, дивне напруження, що почало виникати між нами.

— Стуліть пельки, — рявкнув я. — Бо я за себе не ручаюсь.

Марно. Вони лише сміялися дужче. Я роздратовано видихнув і, аби не вибухнути, змусив себе перейти до дихальної вправи, якої мене навчила… вона ж сама. Іронія.

— То я бачу, — Сігурд примружився, — ви обидва того барончика знаєте особисто?

— Так, — раптом спокійно сказала Амаретта. — Я працювала покоївкою в його дружини. — А цей, — вона кивнула в мій бік, — лакеєм.

Я лише фиркнув. Лакеєм. Ну який в біса з мене лакей ? Хоч би охоронцем назвала.

— То це правда? — не вгамовувався Юзеф. — Він сам попросив накласти на себе прокляття?

— Попросив, — похмуро підтвердив я, не зводячи очей з Амаретти.

— І як? — тихо спитала вона. — Допомогло розібратися в почуттях?

— Допомогло, — відповів я без вагань. — Він зрозумів, що ним керує не лише бажання затягти її в ліжко. Що йому подобається її слухати. Дивитись, як вона думає. Розмовляти з нею. Проводити час разом.

Я бачив, як її погляд теплішав з кожним словом.

— Він зрозумів, що найбільше щастя — бачити її посмішку. Знати, що вона в безпеці. Дбати про неї. Про її почуття. І якби вона повернулася… дала йому шанс…

— А якщо вона не хоче повертатися? — перебила вона. — Якщо понад усе хоче свободи?

— Свободи? — я криво усміхнувся. — І що вона робитиме з тією свободою в світі, де одинока жінка це  здобич? Де така краса лише привертає небезпеку? Без титулу, без захисту вона не зможе стати чиєюсь дружиною. Скоріше коханкою. 

— І все ж, — вперто сказала вона, — якщо вона обере свободу?

Я замовк на мить.

— Він не зможе дати їй свободу, — визнав тихо споглядаючи як її погляд стає жорсткішим.

В тих карамельних очах на мить промайнув біль — і я поспішив додати:

— Бо свобода для неї надто небезпечна. Особливо якщо хтось побачить шлюбне татуювання і зрозуміє, ким вона є для барона. Тоді до всіх загроз для неї як для жінки додадуться ще й спроби тиснути на нього через неї.  Особливо там, — додав я, — куди вона так необачно намагається потрапити.