Глава 58

Управитель з’явився якось тихо, майже крадькома, ніби й сам відчував: новини в нього такі, що краще б не приносити.

— Пане… — почав він і простягнув мені два запечатані листи. — Термінові.

Я взяв їх машинально — і ще до того, як зламав першу печатку, вже знав: нічого доброго там немає. Не помилився. Перший — від батька. Короткий, сухий, у його звичній манері: сповіщення про візит. За тиждень. Без «як ти», без «сподіваюсь, у тебе все гаразд». Лише факт. І між рядків — холодне: я їду перевіряти...

Другий лист… навіть відкривати було боляче.

Для Амаретти.

Почерк її батька я впізнав одразу. Рівний, жорсткий, без прикрас. Людина, звикла до влади й до того, що її слухаються. Я пробігся очима по рядках — і тихо вилаявся.

Його терпіння урвалося. Він підбиває справи. Він їде до нас.

Я перечитав обидва листи ще раз. Повільно. Уважно. Наче від цього сенс зміниться. Не змінився. Я в дупі. Глибокій. Безпросвітній. І найгірше — з обох боків.

Мій батько. Її батько. Два хижаки. Дві різні логіки. Дві різні сили. І між ними — я. І… вона. Та, яку я навіть язиком не міг назвати дружиною. Вони приїдуть майже одночасно. І обидва несуть для неї небезпеку. А в мене — розвалений шлюб, порожня кімната і жінка, яка або щось приховує таке страшне що і в голос сказати не наважується, або взагалі не та, за кого себе видає.

Я провів долонею по обличчю стираючи бісеринки поту що виступили на чолі. Треба з нею говорити. Негайно. Домовлятися. Пояснювати. Змушувати — якщо доведеться.

Але… не зараз.

Зараз вона загнана в кут. Налякана. Зла. Якщо піду до неї сьогодні — або нічого не доб’юся, або зламаю остаточно. Нехай мине  ніч. Нехай вона добре подумає , відчує всю безвихідь свого становища.
Нехай усвідомить, що іншого виходу ніж довіитися мені в неї просто немає. Так я вирішив. Сон не йшов. Я крутився в ліжку, знову і знову повертаючись думками до одного й того ж: що їй сказати? З чого почати?

І зрештою відповідь прийшла. Правда. Не вся — ні. Але головне. Що для демона втратити істинну пару — це не просто біль. Це повільна смерть. Що я не можу дозволити щоб з нею щось сталося бо ми пов'язані нерозривно . Що доки вона поруч зі мною — їй нічого не загрожує. Що її життя для мене… рівне моєму власному і навіть цінніше .

На цій думці я й провалився в неспокійний, уривчастий сон. З рештою чим би вона не була , але достатньо розумна що б зрозуміти мої аргументи.

Вранці я прийняв душ. Довго стояв під водою, намагаючись зібратися з думками . Вдягнувся. Зупинився перед суміжними дверима. Рука зависла в повітрі. Я рідко вагався. Майже ніколи. Але зараз… щось усередині стискалося, наче перед ударом, якого хочеш уникнути , але всеодно знаєш — він буде.

Я вдихнув. Видихнув. І відчинив двері. Кімната була порожня і найстрашніше те що я ні краплі не здивувався.

 Акуратно застелене ліжко. Відсутність запаху, відсутність тепла.  Ні слідів поспіху. Ні її. Порожнеча. У грудях різко похололо.

— Ні… — видихнув я, не до кінця вірячи власним очам і приклавшись кулаком об одвірок.

Вона пішла , попри охорону за дверями і наказ нікуди її не випускати ... До кінця не втрачаюючи надію   що я помвлився , методично обстежив всі кімнати що б остаточно впевнитись що її нема .Її таки нема ...