Глава 49

Червона сукня здалася мені надто відвертою для цього світу — але точно не для мене. На Землі я носила й значно сміливіший одяг, тож удавана скромність тут виглядала б жалюгідною комедією.

— Саміро, допоможи мені з волоссям, — сказала я, сідаючи перед дзеркалом. — Хочу, щоб шия була відкрита. І декольте теж. Вклади волосся в високу зачіску .

Служниця скривилась, ніби я щойно запропонувала їй зрадити богів.

— Пані… це ж…ця сукня і так ... надто, — обережно почала вона, вправно розчісуючи моє волосся. — У такому вигляді… на люди…Чи не краще трохи прикрити виріз сукні хоча б гарно вкладеними локонами , у вас розкішне волосся.

— Не краще , — кивнула я. — Тавін попросив що б я вдягла саме цю сукню. І я планую дати йому можливість насолодитись нею наповну.

— Це все він ? — не втрималась Саміра. — Тільки такому… розбещеному аристократу, як пан Тавінар, могло спасти на думку виставляти власну дружину, мов… — вона зам’ялася, — мов прикрасу. На вас же всі дивитимуться.

Я зловила її погляд у дзеркалі й усміхнулась.  Саміра важко зітхнула, але більше не сперечалась. Зачіска вийшла елегантною: волосся підібране вгору, кілька пасм навмисно залишені біля скронь. Я додала макіяж особливо виділивши губи під тон моєї сукні.

— Пані… — Саміра замовкла, дивлячись на мене так, ніби бачила вперше. — Аби я не знала про проблеми барона , я б подумала що ви намагаєтесь його звабити.

— О ні , що ти , нащо б мені втнути таку дурницю , — я підморгнула своєму відображенню.

Я накинула на плечі шаль. Саміра дістала важку брошку з діамантами й закріпила її просто між грудей.

— Так трохи краще, — буркнула вона прискіпливо мене оглядаючи.  

Рівно опівдні двері відчинились. Тавін з’явився без попередження, зупинився на порозі — і на мить замовк. Його погляд ковзнув по мені повільно і уважно. 

— Схвалюєш? — запитала я, ледь піднявши брову.

Він хмикнув.

— Ти виглядаєш… рівно так, як я просив.

— Це не комплімент, — зауважила я.

— Це факт, — відповів він і простягнув мені коробку, перев’язану червоним бантом. — Відкриєш у дорозі.

Я взяла подарунок, навмисно торкнувшись його пальців.

— Ти завжди такий серйозний ? — поцікавилась я.

— Лише коли планую щось цікаве, — в кутиках його губ з’явилась усмішка. — Готова?

Я кивнула і зробила крок назустріч йому і невідомості що готує мені цей день .